У Ківерцях - виставка юної патріотки, пораненої на Майдані

Виставка картин Вікторії Романчук відкрилася у Ківерцівському районному краєзнавчому музеї.

«Природи рідної виловлена мить» - назва виставки юної ківерчанки, яка під час Революції Гідності 15-річним дівчиськом стала бійцем Волинської сотні і була поранена під час штурму 18 лютого 2014 року.

Вікторія Романчук – студентка 4-го курсу Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв.

Народилася 27 грудня 1997 року у Ківерцях. У 2013 році закінчила 9 класів Ківерцівської районної гімназії. Учасниця Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 років).Пегас і Відьма

Сотник Волинської сотні, бійцем якої була Вікторія, Олександр Гуч привітав бойового побратима «Відьму» з відкриттям виставки.«Першу каску мені на Майдані розмалювала Віка. Але, на жаль, під час бойових подій каска «Пегаса» пропала. Кожен з сотні мав своє псевдо. Я – «Пегас», а Вікторію за безстрашність назвали «Відьмою». Запал, який був у «Відьми» на Майдані, був не у всіх хлопців. Її відвага стала прикладом для багатьох. Вона виконувала різну роботу, готувала їжу, допомагала тим, хто стояв у перших рядах, надихала сміливістю. Батьки виростили бойову доньку.

18 лютого 2014 року на вулиці Інститутській була велика сутичка Волинської сотні з беркутівцями.

Я її гоню, а вона не йде. Я віддав їй свій ноутбук на збереження, де була інформація про майданівців. Якби ця інформація в той час попала «беркутівцям», то багатьох би арештували. Ввечері – знову штурм барикад. Вікторія відмовилась йти у безпечніше місце. «Відьма» стояла з сотнею на передовій, закликала до бою, піднімала дух товаришів, сварила тих, хто просто знімав картинки на телефон. Вона показала свою хоробрість і відвагу. І я вдячний долі, що у свій час ми познайомилися», - поділився Олександр Гуч.

Медсестра плаче, а у мене захисна реакція – я сміюся і її втішаю, що все буде добре

«Події у Києві зими 2013-2014 року мене зачепили.

Аура Майдану просто переповнила емоціями. Майданівці – це ідеальне суспільство. Після двох годин розмови там людина стає настільки рідною, близькою тобі. Туди хотілося їхати. Ти відчував себе потрібним. Було не страшно. Стало страшно тоді, коли подивився ці події по телевізору, щось більше усвідомив. А в той момент ти робиш все необхідне. Їздила на Майдан на 3-4 дні. Допомагала.

Коли я була в Українському домі, то середовище митців, музикантів, літераторів, концерти, велика бібліотека мене просто зачарували. Ми з подругою розмальовували каски, а потім з’ясувалося, що малювали хлопцям з Волинської сотні. Ми приєдналися до земляків.

18 лютого все палало біля Будинку профспілок.

Наші барикади штурмували БТРом. Саме тоді мені під ноги впала шумова граната. Перед очима спалах. Почала втрачати свідомість, було дуже погано. У Профспілках мені зробили перев’язку. Медсестра дивиться і плаче... А у мене захисна реакція – я сміюся.

Її втішаю, що все буде добре. У мене була контузія і 50 рваних ран. Через певний час, коли мені надали першу допомогу у Профспілках, лікар говорить: «Виходь, тебе чекають».

Я виходжу. Стоїть високий хлопець і каже: «Привіт, мене звуть Андрій. Я з Автомайдану і тебе забираю». У мене взуття не було. Він віддав свої кросівки. Андрій відвіз мене у якийсь офіс і доглядав. Потім перевезли до Михайлівського собору, де я познайомилася з сотником сотні «Лева». У нього донька була мого віку і цей чоловік забрав мене до себе. До лікарні ми не зверталися бо могли арештувати. Тиждень мене возили машиною на перев’язки до Михайлівського собору. Було образливо, що хлопці там, а я поранена і не можу ходити… Після лікування повернулася до навчання. Я не очікувала такої підтримки від однокласників, гімназистів, вчителів... Просто, я є поранена, ну той що… Коли біля тебе такі люди як Сашко Гуч, такі як у нашій сотні, відчуваєш підтримку, хочеш діяти, творити…», – розповідає Вікторія.«Я намагаюся кожну роботу робити щиро на емоціях. Чому нема картин про Майдан? І не буде… Хочу, щоб мої картини надихали. Обожнюю небо, воду, сонце… Працюю в різних техніках і маслом, і аквареллю. Люблю найбільше акварелі. Акварелі захоплюють легкістю, яскравістю, це мить емоцій і почуттів. Більшість робіт - етюди повязані з небом. Хочу, щоб мої картини несли тепло, затишок, сонце і спокій», – розповідає художниця про себе та свою творчість.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---