У країні з запахом спецій лучанку відвідували гарні сни

Христина пригощає всіх гостей масалою – це суміш чорного чаю, молока та індійських спецій. Такий напій – чи не найпоширеніший у країні, де вона провела майже увесь листопад. Його продають у кав’ярнях, вуличних магазинчиках та готують удома. Залежно від комбінації спецій, масала зігріває, охолоджує, збуджує, заспокоює чи навіть лікує.

Про це йдеться на сторінках щотижневої газети Волинські Новини (№ 46).

«Потрапити в Індію було моєю мрією. Чомусь думалося, що зроблю це у 28 років, втім збулося бажання куди раніше», – починає розповідь про мандрівку інструктор з йоги центру «Територія Йоги» Христина Губська. Коли є мета, можливості самі знаходяться. Так сталося і тут: зібрали компанію, знайшли гіда, купили квитки – і полетіли. Візу оформили без проблем через інтернет.

Перше, що вразило в Індії, – це умиротворення та повільність місцевого населення: повний дзен. Попри те, що дороги в гарному стані, 350 кілометрів довелося їхати аж 12 годин. Але є і плюс – мінімум конфліктів, навіть діти не б’ються між собою. А ось шуму в містечках – понад норму. Причому створюють його самі ж індуси.

«Індійські дороги ні з чим не порівняти. Мабуть, у цій країні нікуди не поспішають. Посеред шляху може лежати корова, яку всі об’їжджають. До слова, обганяти вас можуть як зліва, так і справа. Водії сигналять за першої нагоди. При цьому це не зав­жди традиційний звук, а може бути у вигляді трубіння слона, бекання козла, або ж якась мелодія», – розповідає Христя.Мандрівка групи пролягала з півночі на південь. Христина констатує: якщо хочете відчути справжню Індію, не обмежуйтеся лише побережжям океану, сплануйте подорожі до північних міст, де вплив Заходу найменш відчутний. І перше, що ви побачите, – це контраст. Ним просякнутий весь півострів: неймовірні храми чи будинки Делі межують із сільськими бараками, де живуть індійські сім’ї.

«Придорожні кафешки нагадують халупки, що ось-ось заваляться. Якось нам запропонували безплатної добавки. Один учасник групи погодився з’їсти ще рису. І цей офіціант наклав порцію просто рукою. Тож деяких моментів краще просто не бачити», – усміхається мандрівниця.

У містах, звісно, кафе більш ошатні та чисті. Обід тут коштуватиме близько 5-6 доларів. Якщо не любите перченого, не забудьте вказати офіціантові: «No spicy» (не перчене). І навіть якщо любите гостреньке, спробуйте спочатку легший варіант, оскільки перчене в Україні і в Індії – це два різні поняття гостроти.

Місцеву некип’ячену воду Христина пити не радить. А ось чай – покуштуйте. Цікаво, що масалу тут подають в одноразовому посуді – глиняних глечиках, які потім просто викидають. П’яних на вулицях обмаль, цигарок майже не курять, але дехто жує якусь речовину, що дуже псує зуби.

Якщо їдете в Індію, одягу беріть мінімум – підійдуть футболки, легкі шаровари, шорти. У листопаді на півночі середня температура вночі сягає 16-18 градусів тепла, на півдні – 24. Зима тут настає у січні й триває лише місяць. Стовпчик термометра у північній частині тоді опускається до -1 градуса.

Добре, якщо матимете закритий одяг для відвідин місцевих храмів. Тут їх чимало, на кожному можна знайти цікаву символіку: знаки свастики – образ сонця та життя, знак «Ом» та навіть хрести.

«Місцеві жінки дуже гарні. У сарі, з прикрасами, зачесані, гордовиті. Таких постав, спин я ще не бачила! Ідуть, цеглу на голові несуть, а погляд, подача, хода – ніби королеви», – дивується Христина.Незабутнє враження створила церемонія спалювання покійників у місті Варанасі. Для індусів смерть – це переродження, а кремація – ритуал. Тому й жодних сліз, печалі. Дехто навіть чекає на власну смерть, лежачи біля храму.

Попри сумнівний санітарний стан вулиць, отруєнь чи заражень вдалося уникнути. Мали лише єдиний конфлікт із биком, який поводився агресивно. Тікали – хто куди бачив. Цікаво, що в кожному місті ці священні тварини різні – малі та хит­рі, великі та ліниві, буйні та спокійні. Частенько вони разом із мавпами теж видурюють у туристів їжу.

Стосовно індусів, то вони здалися Христині дружелюбними, але часом надміру набридливими. Радить не боятися торгуватися, бо збити ціну можна в кілька разів. Більшість місцевого населення добре знає анг­лійську мову, навіть діти початкової школи. Якщо ви потиснете індусу руку – це автоматично переводить ваші стосунки в ранг панібратства. Тому, коли не бажаєте цього, замість потиску складіть долоні на рівні грудей у знак «намасте» і легенько схиліть голову. Так ви і не образите співрозмовника, і не перетнете межі. Адже «намасте» означає: «Усе гарне в мені вітає усе гарне в тобі». А гарного після відвідин цієї контрастної, одначе цікавої та неповторної країни у гостей однозначно стає більше.

Записала Тетяна ГРІШИНА

Фото Христини Губської

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---