Він дуже хотів повернутися додому: в Ковелі попрощалися з Героєм Олександром Козаком

Він дуже хотів повернутися додому – туди, де, кажуть, лікують навіть стіни. Та, на превеликий жаль, довгі місяці надії завершилися невиправним горем. Серце воїна Олександра Козака зупинилося через важке поранення, отримане в червні цього року, коли він потрапив у епіцентр вибуху в навчальному центрі.

Про це повідомили в Ковельській міській раді.

Сьогодні громада прощалася зі своїм Героєм, який став до лав Небесного війська.

Переважна частина життя Олександра пов’язана з Ковелем. Він навчався у ЗОШ №4, а фах техніка-технолога здобув у місцевому машинобудівному технікумі.Після строкової військової служби, яку проходив у Яворові на Львівщині, повернувся до рідного міста. Тут одружився з Вікторією. Разом вони виховували її доньку Катерину, якій тоді було лише три роки.

Понад двадцять років провадив підприємницьку діяльність. У різні періоди життя змінював роботу, бував на заробітках. Останнім часом Олександр разом із дружиною працювали у закладі дошкільної освіти №12.Звичайна українська родина – зі своїми щоденними турботами, планами й мріями. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він, попри проблеми зі здоров’ям, казав, що як настане час – стане на захист України.У грудні минулого року Олександра мобілізували. Спершу служив на Ковельщині, а вже у лютому його перевели до 37-ї окремої бригади морської піхоти та відправили на Херсонщину. Там у складі військової частини А4635 стрілець-снайпер виконував завдання, пов’язані з переправою техніки до лінії фронту.Олександр був людиною доброї душі – спокійним, уважним до рідних і друзів. Цінував тишу, знаходив розраду в книгах. Під час телефонних розмов із близькими ніколи не нарікав на військові будні.У травні його відправили на навчання. Саме там 4 червня ворог цинічно вдарив балістичними ракетами по навчальному центру, де наші воїни проходили бойову підготовку. Олександр зазнав надзвичайно тяжких поранень хребта і внутрішніх органів.Почалося тривале лікування у медичних закладах Полтави, Львова, Чернівців, Ковеля.

Олександр усвідомлював, що вже ніколи не зможе стати на ноги, проте не втрачав віри. Залишався оптимістом, складав плани: мріяв облаштувати майстерню, взятися за реставрацію старих металевих речей. Уже навіть придбав необхідне обладнання через інтернет і відправив додому.Наслідки війни виявилися сильнішими за медицину. 2 листопада в одній із львівських лікарень Олександр помер.

«Україна втратила Захисника, а рідні – люблячого чоловіка, батька, сина, брата. Людину, яка щиро любила життя, цінувала кожен день і кожну дрібницю в ньому. Висловлюю щирі співчуття дружині Вікторії, доньці Катерині, мамі Людмилі Іванівні, брату Олегу, усім рідним і близьким Олександра», – сказав міський голова Ігор Чайка, звертаючись до присутніх на прощанні.Олександрові Козаку було 53 роки. Попереду в нього могло бути ще стільки щасливих днів, моментів у колі рідних і друзів... Та війна відібрала його майбутнє.

Поховали бійця на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття рідним. Вічна і світла пам’ять Герою!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---