Вода піднімалася так швидко, що люди мали вкрай мало часу, аби зреагувати

У перший день через велику кількість води зі всієї техніки волинські рятувальники могли використовувати лише плаваючий транспортер, із допомогою якого перевозили людей, продукти харчування та гуманітарну допомогу. Потім до роботи підключили автомобіль КамАЗ. Під час керування у водія надзвичайників ноги були постійно у воді. У таких умовах на Івано-Франківщині довелося працювати хлопцям із волинського зведеного загону МНС України, що були задіяні на ліквідації наслідків повені, – розповідає начальник оперативно-координаційного центру головного управління МНС України у Волинській області, підполковник служби цивільного захисту Сергій Шмига.
У постраждалих селах Івано-Франківської області було повністю зруйновано понад 350 будинків і часткової шкоди завдано ще 24 тисячам будівель, – свідчить статистика. За два дні у краї випала тримісячна норма опадів. Дощі розпочалися 23 липня і лило ще наступні два дні. Рівень води у річках миттєво піднявся на сім метрів. Розвалені будинки, затоплені городи, розмиті дороги, знесені мости, повалені дерева та лінії електропередач, загиблі домашні тварини.
Як стверджують спеціалісти, запобігти цьому стихійному лиху було неможливо, проте реально було зменшити його наслідки. Однією з головних причин руйнувань такого масштабу фахівці вважають саме людський фактор. Головним прогріхом стала бездумна вирубка лісів. Саме через це вода не затримувалася у горах. Дамби, які були у відповідних місцях, давно вже застаріли, а коштів на їхнє утримання не виділялися багато літ.
– 25 липня ми отримали міністерське розпорядження готувати техніку та людей до відправлення у Івано-Франківську область, – каже начальник оперативно-координаційного центру ГУ МНС України у Волинській області Сергій Шмига. – Наступного дня наш зведений загін уже був у Галичі. Першим туди прибув загін під керівництвом Анатолія Лисюка, заступника начальника головного управління з питань реагування надзвичайних ситуацій. 5 серпня ми здійснили заміну особового складу.
Другий склад зведеного волинського загону очолив я. Окрім нас, там ще працювали зведені загони з інших областей. З Волині було вісім одиниць техніки і сорок чотири людини особового складу. В перший день через велику кількість води зі всієї техніки ми могли використовувати лише плаваючий транспортер, з допомогою якого перевозили людей, продукти харчування та гуманітарну допомогу. Потім до перевезення підключили автомобіль КамАЗ. Під час керування у нашого водія ноги були постійно у воді.
Як розповідають наші рятувальники, найбільше постраждали ті території, що були розташовані в низинах або безпосередньо біля річок. Поселення, які стояли вище в горах, зазнали значно менших руйнувань. У Галичі, де працював волинський загін, будинки затопило попід самі вікна. Вода піднімалася так швидко, що місцеві жителі мали вкрай мало часу, аби зреагувати. Хто відразу не зрозумів, що діється, то через годину було вже пізно. Після підняття вода трималася на однаковому рівні й не спадала протягом трьох днів. Місцеві старожили запевняють, що за останні сто літ не пригадують стихії подібного масштабу.
– Працювати рятувальникам доводилося з самого ранку до пізньої ночі, – каже Сергій Шмига. – Вдень перевозили людей, харчі, одяг. За допомогою пересувної насосної станції відкачували воду з будинків та житлових територій. Ввечері надходила постраждалим допомога. До дванадцятої години ночі потрібно було розвантажувати одні та завантажувати інші машини. В Галицькому районі, в Мар’янпілі наш загін ночував у школі, котра була збудована на підвищенні, що й врятувало її від затоплення. Там ми зустріли сімдесятирічного дідуся. Чоловік розповів, що вода піднімалася так швидко, що він навіть не зміг нічого з собою захватити й сам ледве встиг утекти. В чому був одягнутий у хаті, в тому й прибіг. Поселили його у приміщенні лікарні, поряд зі школою.
Еменесники розповідають, що лише одні краєвиди від наслідків катастрофи були вражаючими. Поля та городи були вкриті шаром мулу, каміння та уламків дерев. Надіятися після такого на якийсь урожай навіть не варто. Глиняні будинки розмокли, облущилися та пообсипалися. Деякі хати взагалі були знесені стихією. Вода зруйнувала мости, розмила дороги, поробила затори з каміння та дерев. Через усе це для того, щоб потрапити з одного пункту до іншого, доводилося десятки, а коли й сотні кілометрів долати об’їзними дорогами. Проте, хоч як дивно, стихія не стала перешкодою для туристів, котрих як раніше, так і під час та після катастрофи на бракувало по затоплених селах.
– 8 серпня ми отримали наказ перебазуватися в Косівський район, – каже начальник волинського зведеного загону МНС України. – Цей район розташований у гористій місцевості. Там потоками води також були зруйновані дороги, мости, знесені житлові будинки. Вода йшла з гір і несла за собою дерева й каміння, чим створила чимало заторів на дорогах та річках.
У нас був підйомний кран на базі автомобіля КамАЗ. За його допомогою спільно з місцевими жителями ми відновили міст у селі Трачів Косівського району. В селі Черганівка, цього ж району, ми також тісно співпрацювали з сільським головою та місцевим населенням. За допомогою лебідок та двох бензопил нам довелося розчищати затори на річках. Багато доводилося працювати вручну, перебуваючи по пояс у воді. Були території, котрі вода повністю відрізала від зовнішнього світу. Дістатися туди можна було лише повітряним шляхом. Ми займалися вантаженням гуманітарної допомоги на гелікоптери, які доставляли її в ці райони. Пити воду з місцевих криниць було заборонено. Тому, окрім продуктів харчування та одягу, доводилося транспортувати ще й питну воду.
Наші рятувальники були приємно вражені доброзичливістю та теплотою тамтешніх людей, від яких отримували постійно фізичну допомогу й моральну підтримку, що мало неабияку вагу при роботі в подібних дуже нелегких умовах. Місцеві жителі дуже дякували рятувальникам, проводжаючи їх зі своїх сіл.
– Волинські еменесники протягом двадцяти восьми днів безупинно працювали, долаючи наслідки катастрофи, – каже Сергій Шмига. – Об’єм завданих повінню збитків був просто вражаючим. У моїй практиці – це перший випадок ліквідації аварії такого масштабу. У нас на Волині пройшов буревій, але його наслідки були значно меншими. Коли в затоплених районах спала вода, їхні річки тепер можна перебрести. А що було тоді! А в горах, хіба ж то річка – звичайний потічок. А скільки наробило біди! Вважаю, що наш загін відпрацював там на совість. Ми зробили все, що від нас залежить. Тепер залишається лише проблема відбудови й відродження всього зруйнованого водою.
Андрій ПЕТРИК                                                                          
Фото прес-служби ГУ МНС України у Волинській області

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---