Волиняни з 32 блокпоста: найбільше обурює неправдиве висвітлення в ЗМІ

Перемир’я – для бойового підкріплення. Саме таку тактику використовує східний сусід, аби під виглядом чергової гуманітарної допомоги перекинути на Донбас нову партію зброї та військових машин. В цьому впевнені волиняни В’ячеслав та Віктор Зенци, які воюють у складі 95-ої Житомирської окремої аеромобільної механізованої бригади в зоні АТО.

На Схід – добровольцями

Сорокарічний В’ячеслав Зенц з Рожища – колишній спецназівець. Залишатись осторонь бурхливих подій на Донбасі не дозволяло чоловікові усвідомлення того, що Схід країни чекає доля загарбаного Криму. Погляди В’ячеслава підтримав і на рік молодший троюрідний брат Віктор Зенц з Рудні, тож через деякий час чоловіки уже воювали за цілісність України у складі 95-ої аеромобільної бригади.

Брати – в житті і на війні

Псевдо «Брати» В’ячеслав і Віктор отримали відразу, щойно побратими дізналися, що вони насправді родичі. І в бою, і на посту – Віктор і В’ячеслав завжди разом. «Підтримка близької людини у моменти, коли життя межує зі смертю, додає впевненості, віри у перемогу,» - наголошує В’ячеслав Зенц.

- Коли вирушали на Схід, то усвідомлювали. Куди їдемо, морально готували себе. Та коли приїхали до Слов’янська, і один з місцевих спересердя випалив: «Що, приїхали нас вбивати?», стало якось не по собі, - розповідає Віктор Зенц. – Що там казати, настрої у людей на Донбасі різні, відчувається значний вплив на свідомість місцевих жителів російської пропаганди.

- Війна – не для слабких, - продовжує думку брата В’ячеслав. – Вже під час першого бою у Пісках для себе я зрозумів: або ти дієш, або тебе – нема. Дуже важко психологічно сприйняти постійну присутність смерті. Досі пам’ятаю, як вбили молодого хлопчину, а такий же молодий його побритим від цього жахіття буквально землю гриз… Морально витримують не всі.

Військовий досвід – запорука перемоги

Причиною значних втрат з української сторони є, на думку братів, той фактор, що проти досвідчених російських вояків та найманців посилають молодих та недосвідчених хлопців, котрі не готові воювати ні фізично, ні морально. Найперше, молодь повинна пройти серйозний воєнний вишкіл, і тільки після цього ставати до бою.

- Звичайно, трапляються професіонали і серед молодих, - розповідає В’ячеслав. – От, наприклад, мовчазного та сором’язливого 19-річного побратима ми кличемо Артурчик, проте його снайперським здібностям позаздрять і досвідчені військовики.

До слова, пліч-о-пліч з нашими співрозмовниками воює багато добровольців, яким далеко за сорок. Найбільше своєю мужністю та героїзмом вражає братів 65-річний побратим на псевдо «Ніколаєвич», котрий втратив на цій війні свого єдиного сина.

Загинув як герой чи пропав безвісти?

Війна (а саме так називають волинські добровольці ситуацію на Сході) – це, безперечно, розруха та людські втрати. Та найбільше обурює братів недостовірність інформації, що звучить з вуст військового керівництва.

Як приклад брати наводять ситуацією із зачисткою території поблизу 32-го блокпосту, де вони потрапили у засідку донських козаків.

- Удар був настільки сильним, що знесло люк нашого БТРа, - згадує Віктор. - Далі у голові морок, опам’ятався вже тоді, коли брат гасив на мені одяг. Одні – відстрілювались, інші рятували побратимів, зачепило тоді й В’ячеслава. І не обійшлося без втрат.

- Мали п’ятьох поранених і два «двохсотих», а по телебаченню передали, що втрат нема. Де ж тоді загинули ці двоє? –риторично запитує В’ячеслав і додає:- А коли один з солдатів згорів, і від нього залишилась купка кісток, його взагалі намагались видати за зниклого безвісти. А матері та дружини ждуть, надіються, чекають.

Така вражаюча реальність ніким не оголошеної війни.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---