Вишиванки волинської майстрині прикрашають оселі у США та Вірменії

Ольга Некоз із із Судча на Любешівщині з дитинства плекає любов до вишивки. Адже завзято орудувала голкою її мама. Хоча й тато теж був неабияким майстром – набивав килими. Їх свого часу створив аж вісім штук.

А ось Ольга Данилівна найбільше полюбляє вишивати гладдю, пише газета Нове життя. Хоча в її творчому арсеналі є й роботи хрестиком. Чого тільки не створили руки цієї вправної жінки!

Очі просто розбігаються від різнобарвної краси. Є і рушники, й наволочки, і простирадла. Чільне ж місце – за вишиванками, які гаптувала Ольга Некоз не лише для рідних. Поїхали її роботи навіть у Сполучені Штати Америки та у Вірменію.Щодо останньої країни, то жінка добре пам’ятає цю історію, хоч відтоді збігло вже чимало води в ріку життя.

«Я в Очакові тоді була на сезонних заробітках. Дівчата ввечері йдуть на танці, а я залишаюся вдома й усе вишиваю. От так уже тяжіє моя душа до цієї справи, що миліша вона навіть за гуляння була. А якось прийшов із моїми подружками до нас хлопець із Єревана. Як побачив простирадло, вишите гладдю, то відразу сказав, що забере його для мами у Вірменію. Так і зробив, купив його в мене», – пригадує Ольга Данилівна.Зізнається жителька Судча, що полотно, голку і нитки завжди возила із собою, хай куди їхала на заробітки. То вже й не в дивину, що вдома вона теж не розлучається із рукоділлям. Попри те, що в господарстві праці завжди вистачає, на роботі теж клопоти є (трудиться жінка у сільському закладі культури), Ольга Некоз чи не щодня знаходить час і для вишивання. Навіть коли були проблеми з електропостачанням, не полишала цієї справи.«Ліхтарика увімкну – і є мені світло. Можна вишивати. Хоча я цьогоріч вигаптувала небагато: сорочку та два рушники», – скромно розповідає жінка.

Читати ще: «Найголовніше – вишивати з гарним настроєм і хорошими думками», – волинська рукодільниця

Вишиванки Ольги Некоз просто-таки вражають різнобарв’ям суцвіть та унікальністю узорів. То все тому, каже рукодільниця, що в основному малює ці квіти на полотні жителька Судча Анастасія Данилік. А вже потім Ольга Данилівна підбирає кольори й вишиває. Як результат – ваблять погляд казкові квіти, неповторні та оригінальні.Тож не один замилується від споглядання на цю красу: і в домівці Некозів, і коли рідні вишивальниці одягають її сорочки чи сукні. Наприклад, донечка Марійка, відома на Любешівщині своєю співучістю, на сцені виступає саме у сукенці, яку їй створили дбайливі руки неньки.«Вишивання заспокоює. Ото буває, надивлюся новин про війну – і так тривожно на душі стає. Але візьму голку до рук, почну виводити узори й хоч на трохи відволікаюся. Бо ж так хочеться, аби нарешті настав мир і спокій у нашій Україні. Тоді зможу знову зібрати свої вишивки, завезти на чергову виставку, які відбувалися в мирний час у Любешові, заспівати зі своєю сім’єю та колективом. Щиро вірю, що так невдовзі й буде», – каже талановита волинянка.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---