«Я народилася в Польщі». 95-річна волинянка в’яже шкарпетки для ЗСУ і молиться за Україну
95-літня Раїса Скопюк чимало пережила, перш ніж оселилася в селі Борохів Луцького району.
«Я народилася в Польщі 1929 року. А як війна закінчилася, нас із Польщі забрали в Миколаївську область. Ми там були тільки літо. Треба на Волинь їхати. Немає колгоспу. І приїхали на Волинь. Поїздом ми їхали – я, мама і сестра. На товарняку. А тато йшов із коровою. І кінь був, але я не знаю, де той кінь подівся. Корова і троє овечок. І тато місяць йшов», – розповідає бабуся в сюжеті ТРК «Аверс».
Хоч рідні кажуть, що останнім часом жінка стала дещо забувати, свої юні роки Раїса Леонтіївна пригадує в деталях. Спершу її сім’я опинилася в селі Вишнів.
«Під лісом була хата старенька. І вони вже з Польщі приїхали сюди. І вона каже: ой, де ви тут взялися? А ми йдемо – я, мама і сестра. Забрала нас до хати, нагодувала... Сестра пішла корів пасти, а я з мамою – картоплі вибирати. Я вже мала 13 чи 14 років. Заробили картоплі. Прийшов тато. І почали ми шукати помешкання», – пригадує Раїса Скопюк.
Читати ще: «Не вірю, що мені 100 років»: історія довгожительки з Луцька
У селі Борохів вона оселилася, коли вийшла заміж. А хату, в якій мешкає тут з великою родиною багато років, перевозили з Ківерців – від родини чоловіка.
«Хлопці ходили. Молодь же. І вподобав мене Сергій Скопюк. І прийшла сюди. Яке то заміжжя було… Зробили якесь маленьке весілля. І вже тут живу стільки років», – говорить жінка.Читати ще: «Бог послав довгеє життя»: історія подружжя довгожителів з Волині
Вона з родиною мешкає в селі Борохів із 60-х. Жінка приймала молоко, працювала в ланці, на млині, на фермі. Із чотирьох дітей волинянки нині живий тільки син Володимир. Має шість внуків і сім правнуків. Нині бабуся багато читає і в’яже шкарпетки для ЗСУ.
«Із перших років війни, зимою, коли немає що робити, в’язала хлопцям шкарпетки. На фронт відправляли. Зять волонтерить, то через нього передавали. Скільки змогла, стільки й зв’язала за зиму, і все віддали хлопцям... Плаче, молиться за хлопців, за Україну», – додає син довгожительки.
Попри поважний вік жінка дбає про господарство. Має котів, собак і курей. «Дав Бог мені таку долю, то треба жити. Добре, що є біля кого», – наголошує Раїса Скопюк.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Я народилася в Польщі 1929 року. А як війна закінчилася, нас із Польщі забрали в Миколаївську область. Ми там були тільки літо. Треба на Волинь їхати. Немає колгоспу. І приїхали на Волинь. Поїздом ми їхали – я, мама і сестра. На товарняку. А тато йшов із коровою. І кінь був, але я не знаю, де той кінь подівся. Корова і троє овечок. І тато місяць йшов», – розповідає бабуся в сюжеті ТРК «Аверс».
Хоч рідні кажуть, що останнім часом жінка стала дещо забувати, свої юні роки Раїса Леонтіївна пригадує в деталях. Спершу її сім’я опинилася в селі Вишнів.
«Під лісом була хата старенька. І вони вже з Польщі приїхали сюди. І вона каже: ой, де ви тут взялися? А ми йдемо – я, мама і сестра. Забрала нас до хати, нагодувала... Сестра пішла корів пасти, а я з мамою – картоплі вибирати. Я вже мала 13 чи 14 років. Заробили картоплі. Прийшов тато. І почали ми шукати помешкання», – пригадує Раїса Скопюк.
Читати ще: «Не вірю, що мені 100 років»: історія довгожительки з Луцька
У селі Борохів вона оселилася, коли вийшла заміж. А хату, в якій мешкає тут з великою родиною багато років, перевозили з Ківерців – від родини чоловіка.
«Хлопці ходили. Молодь же. І вподобав мене Сергій Скопюк. І прийшла сюди. Яке то заміжжя було… Зробили якесь маленьке весілля. І вже тут живу стільки років», – говорить жінка.Читати ще: «Бог послав довгеє життя»: історія подружжя довгожителів з Волині
Вона з родиною мешкає в селі Борохів із 60-х. Жінка приймала молоко, працювала в ланці, на млині, на фермі. Із чотирьох дітей волинянки нині живий тільки син Володимир. Має шість внуків і сім правнуків. Нині бабуся багато читає і в’яже шкарпетки для ЗСУ.
«Із перших років війни, зимою, коли немає що робити, в’язала хлопцям шкарпетки. На фронт відправляли. Зять волонтерить, то через нього передавали. Скільки змогла, стільки й зв’язала за зиму, і все віддали хлопцям... Плаче, молиться за хлопців, за Україну», – додає син довгожительки.
Попри поважний вік жінка дбає про господарство. Має котів, собак і курей. «Дав Бог мені таку долю, то треба жити. Добре, що є біля кого», – наголошує Раїса Скопюк.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.