«Я не відчуваю, що мені 100 літ»: довгожителька з Волині розповіла про своє нелегке життя

100-літня Катерина Воробей із села Граддя Волинської області за своє життя зазнала сирітського дитинства, роботу в колгоспі, виховувала дітей, робила лісозаготівлі та будувала дорогу.

Довгожителька нажила п’ятеро дітей, вісім внуків, 11 правнуків і дві праправнучки, пише Суспільне.

Зі слів невістки Галини, попри складне життя її свекруха завжди мала чуйний, добрий та веселий характер. У хаті Катерини Воробей часто бувають гості. Влітку до бабусі з’їжджаються онуки та правнук.Катерина Воробей (по центру), син Володимир (справа). З архіву родини Воробей

У три роки, каже Катерина Воробей, втратила батька, у 15 – матір з бабусею.

Читати ще: «Як ми працювали, то хай Бог милує і одвертає». Довгожителька з Новоукраїнки – про виселення, Голодомор і роботу в полі

«Я його (тата, – ред.) мало знала. Хазяїн був. Лісником робив. Мав все: і пасіку, і хазяйство, але помер. Ми жили на хуторі. Мали 20 штук худоби: овечки, свині. Гляділи все, я не ходила до дівчат ніде. У польську школу ходила чотири роки», – розповіла жінка.Старше жіноцтво її родини загинуло під час конфліктів українців з поляками. Катерині Воробей тоді було 15 років.

Як розповіла довгожителька, після втрати рідних усе робила сама.

«Було дев’ять корів. Ще до сходу сонця треба було подоїти. Дою, задрімаю, кинулася й дальше дою. А потом отчим начав мене обіжати. То я покинула і пошла куди очі понесли. У чужих людей жила. Пока вже не нажила сім’ю свою. А так не було в мене ні хати, ні лопати, нічого», – пригадала Катерина Воробей.

Півтора року прожила у тітки, згодом до неї приєднався і брат.

«Пішла я вже за той замуж нещасний. Не хотіла, але ж біда заставила, не було де жити. Хоть іди, як кажуть, за вола, аби вдома не була, бо не було того дому», – зізналася довгожителька.Катерина Воробей з чоловіком.

Жінка самотужки навчилася шити: костюми, пінжаки, бурки. Разом з чоловіком виробляли шкури й шила з них чоботи. Для робітників, розповіла, надавали шарварок в лісі: різати дерева, робити заготівлю. Пізніше допомагала чоловікові збирати хвою та виготовляти віники.

Читати ще: Має 10 праправнуків: на Волині довгожителька відзначила 109-річчя

Як згадує син Володимир, деякий час подружжя жило у Черкасах. На Волині працювали за трудодні, а у Черкасах були багатші землі й люди отримували гроші за працю.

«Був період, що батьки переїхали в Черкаси, бо там були багатші землі, люди получали вже гроші, щось платили, бо тут за трудодні робили, як кажуть, а сім’ю треба було піднімати. Там хату побудували, п’ять років там прожили, двоє дітей нажили», – розповів син Володимир Воробей.

Пізніше сім’я повернулася у Граддя й збудувала будинок, де й нині проживає Катерина. Син додав: усе своє життя мати намагалася підняти дітей на ноги. Батько їхав на заробітки, заробляв плотництвом, столярством, будівництвом. Помер у 56 років.

«Часом мене питають: «А як ви там, бабусю?» Кажу: «Все лучше всіх». Є їжа, одежа, та й живу. Я не відчуваю, що мені 100 літ. Мені здається, що я ще так думкою сипше робила», – зауважила Катерина Воробей.

До 60 років довгожителька тримала худобу, поросят, курей. До 80 хазяйнувала, садила картоплю, городину. Нині хатні справи жінка не веде, але щодня прокидається о 8-9 годині.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---