Як знімали стрічку волинянки, номіновану на аналог «Оскара». ІНТЕРВ'Ю

«Під час зйомок піднялися на один із поверхів готелю «Україна», де знаходився наш офіс, щоб відзняти сюжет. У той час полетіли димові шашки та пустили газ, а у повітрі витав не тільки їдкий запах, а й відчувалось передчуття чогось незрозумілого і водночас жахливого", - пригадує, як знімали стрічку автор роботи номінованої на аналог «Оскара», Вікторія Бутенко. Детальніше читайте в інтерв'ю видання Слово правди.

Нагадаємо, волинянка номінована на премію «Еммі». Церемонія нагородження відбудеться 28 вересня у Нью-Йорку.

- Я номінована від телеканалу CNN, як один з авторів сюжету «Україна: Стрільба на Майдані Незалежності». Це 11-хвилинний репортаж про жахливі події 20 лютого Саме тоді, коли людей розстрілювали. Сюжет відзначений у категорії «Краще висвітлення подій».

- Наскільки важко і небезпечно було знімати сюжети у такій атмосфері?

- Було не тільки нелегко, а й небезпечно. Пам’ятаю, як під час зйомок піднялися на один із поверхів готелю «Україна», де знаходився наш офіс, щоб відзняти сюжет. У той час полетіли димові шашки та пустили газ, а у повітрі витав не тільки їдкий запах, а й відчувалось передчуття чогось незрозумілого і водночас жахливого. Ми стали спускатися і застрягли між поверхами, оскільки нижче не можна було рушати поки не розсіється дим та запах. Ніхто з нашої групи не знав, що може статися у наступний момент. І ця невизначеність тримала у напрузі всіх. Такі моменти потрібно пережити, щоб відчути ту атмосферу, яка панувала на той час на Майдані.

- Ти стала людиною, яка не тільки зуміла закарбувати жахливі моменти того дня, а й їх очевидцем? Які з них найбільше вразили тебе?

- Коли заносили загиблих у приміщення готелю, і у той час підходили їхні рідні. Перед очима і досі стоїть картина, коли внесли молодого хлопця. За деякий час підходить до нього чоловік та впізнає у ньому свого сина. На той момент ти на собі відчуваєш біль та розпач, а ще безпомічність. Бо розумієш, що зарадити нічим не можеш у цій ситуації. І мовчки спостерігаєш за тим, як батько, стоячи на колінах, ридає над тілом сина, якого вже не повернеш.

- Висвітлення подій на Майдані – не єдина твоя робота, пов’язана з подіями, які відбуваються тепер в Україні. Відомо, що ти зробила свій внесок у написання книги відомого американського письменника Сергія Лойка, який кілька днів перебував у Донецькому аеропорту. Як ти з ним познайомилась?

- Оскільки довгий час співпрацювала і продовжую співпрацювати з багатьма відомими телеканалами США, мене знає чимало людей, пов’язаних із ЗМІ, а Сергій Лойко – один із них. Він побував у багатьох гарячих точках світу, висвітлював тамтешні події. І одного дня звернувся до мене з проханням організувати поїздку у Донецький аеропорт. Чесно кажучи, якби ми не знали, що це за людина, і якби не були впевнені у тому, що він зможе працювати, не ставлячи себе під ризик, він би туди не потрапив. Чому говорю ми? Тому що рішення щодо відправлення його у аеропорт, приймала не я. Хоча посприяла цьому.

- Чи ділився він з тобою враженнями після повернення?

- Він постійно ділиться враженнями у своїх інтерв’ю. Повернувшись з Донецького аеропорту Сергій дуже захворів. Дались взнаки дні, проведені майже без сну, у холоді та напрузі.

- Лойко не тільки написав книгу, яку нещодавно презентував, а й показав обличчя «кіборгів»…

- Так, не зважаючи на складні умови перебування в аеропорту, він зумів не тільки відтворити події, які відбувались, у своїй книзі, а й показати обличчя воїнів. І хоча це не було редакційним завданням, він зробив ці портрети. Коли ми переглянули фото, виникла ідея організувати виставку, а також ці знімки були подаровані людям, які зображені на них. Окрім того, вони продаються на благодійних аукціонах. Наскільки мені відомо, вже зібрано більше ста тисяч гривень для потреб військових госпіталів.

- Вікторіє, ти працюєш продюсером новин. Що входить у твої обов’язки, з ким та з чим доводиться мати справу?

- В Україні дуже мало продюсерів новин, оскільки цим займаються журналісти. У мої обов’язки входить чимало функцій: від організаційних питань - до запрошення гостей у формуванні ідей. Ми не потрапляємо у кадр, а робимо ту роботу, яка є поза ним. У різний час я співпрацювала з кількома іноземними компаніями, але одночасно співпрацювати важко, бо виникає конфлікт інтересів. Тепер намагаюсь робити це так, щоб інтереси не перетинались. Мені доводиться мати справу з багатьма людьми, серед яких політики, військові, є і ті, які колись знаходились за гратами. Робочий день у мене ненормований і ніколи не знаєш, куди можеш потрапити і з ким матимеш справу. Та коли приходиш на роботу, віддаєшся їй сповна. Серед «плюсів» продюсера новин – знайомство з багатьма цікавими людьми, від яких багато чого вчишся, дізнаєшся та вдосконалюєш навики. Також, коли працюєш у новинах, «вмикається» високий рівень соціальної відповідальності, стає важливо бути причетним до тієї роботи, яку бачить велика кількість глядачів.

- Знаю, що ти була прес-секретарем Міністра транспортного зв’язку Миколи Рудьковського. Що дала тобі робота на держслужбі?

- Після закінчення Києво-Могилянської академії, мені надійшла пропозиція попрацювати в управлінні транспортного зв’язку, де на той час міністром був Микола Рудьковський. Дуже хотілось пізнати щось нове, і така пропозиція стала якраз в нагоді. В управлінні працювала два роки. Це був дуже цікавий досвід, без якого мені було б важче зараз.

- Певний час ти проживала у США. Чим займалась там і з якими цікавими людьми вдалося познайомитись?

- Уперше до Америки я потрапила, навчаючись у Нововолинському ліцеї. Згодом вступила до Могилянки, де вивчала соціологію та політологію, а коли отримала диплом, знову поїхала до США вчити державну політику і соціологію. За кордоном у мене залишилось чимало приятелів, а також сім’я, в якій я проживала, коли ще навчалась після школи. З ними ми до сих пір підтримуємо стосунки.

- З якими телеканалами ти співпрацюєш? І чи не надходило пропозицій працювати в Америці?

- Першими моїм клієнтом було видання «Los Angeles Times», з яким працюю і досі. Далі - «Wall Street Journal», «New York Times».

«NBC» - телеканал, з яким я співпрацюю більше десяти років, окрім нього є ряд інших: «National Geographic», «ReaderЄs Digest», «CNN», «BBC»… Стосовно роботи за кордоном скажу, що такі спеціалісти, як я, потрібні тут. Оскільки у мене добре виходить працювати на місці. Не зважаючи на те, що деякий період жила і навчалась у США, все ж там відчувала б себе некомфортно, бо не знаю місцевої специфіки.

- Нині чимало журналістів йдуть у політику і роблять там кар’єру. Як, наприклад, Мустафа Найєм, Анна Герман. Чи не плануєш ти спробувати себе у такій ролі?

- Мені поки не надходило таких пропозицій. Деякі мої колеги пішли у політику, проте помічаю, що вони почувають себе не дуже комфортно там, хоча намагаються робити зміни. У мене ж немає політичних амбіцій, але є бажання до змін. Тож, як кажуть, ніколи не кажи ніколи. Можливо, за кілька років щось зміниться і моя думка також. Та нині це не те, до чого я прагну.

- Ти виховуєш маленького сина. Враховуючи твій напружений графік, як вдається знаходити час для відпочинку і як проводите його?

- Мені допомагає мама, яка знаходиться у декретній відпустці по догляду за моєю дитиною. І хоча багато часу проводжу на роботі, все ж і для відпочинку час знаходжу. Синочок дуже любить плавати, тож відпочинок проводимо на морі. Він у мене взагалі дуже активний, тому і відпочинок відповідно такий же.

- І наостанок поділися планами на майбутнє.

- Плануємо цікаві проекти. Та говорити про них рано. Бо життя вносить свої корективи, і все може змінитися у будь-який момент. Тому поживемо – побачимо.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---