Європейський флюгер України, або Звідки дме вітер перемін. ВЛАСНА ДУМКА

Не секрет, що влада і опозиція вже активно готуються до президентських виборів, а тому важко уявити, що переговори між ними можуть відбутися конструктивно. План дій опозиції, на разі, є досить розмитим, хоча, щоб не допустити втоми від Майдану та виснаження сил, необхідно не збавляти обертів і йти в рішучий наступ.

ТРОХИ НЕВТІШНОЇ МАТЕМАТИКИ

Сьогодні знаменитий «кучмізм» у порівнянні з нинішніми подіями згадується, як дитячі забавки. Все частіше впродовж останнього часу в український політичний сленг входить термін «азаровщина». Дійсно, Микола Азаров впродовж останніх 12 років займав найвищі державні посади в Україні і саме за ці роки відбувся економічний крах в Україні. Згідно офіційної інформації сьогодні в державі заборгованість по зарплаті становить 1 мільярд гривень, дефіцит торгівельного балансу - 4 мільярди доларів, зовнішній борг – понад 90 мільярдів доларів, спад виробництва 5,6%, замість обіцяних рік тому 3-5% зросту ВВП – маємо нульовий приріст, понад 50% вітчизняних підприємств збиткові, сума річних грошових переказів українських заробітчан є набагато більшою від зовнішніх інвестицій у вітчизняну економіку. Ми, в порівнянні з іншими європейськими країнами, втричі більше платимо за російський газ, а за недобір цього стратегічного продукту Росія ще й вимагає від нас 19 мільярдів доларів компенсації.

На фоні цієї непривабливої статистики і галопуючої кланової олігархізації уряд-банкрут не поспішає йти у відставку, чого вимагають сотні тисяч протестувальників на столичних майданах і мільйони громадян по всій країні. Не може держава з процвітаючою корупцією та урядовим захистом кланових інтересів і де екс-прем’єр і основний опонент діючого президента ув’язнений за політику претендувати на членство в ЄС. Якщо так продовжуватиметься далі, то нам загрожує політична ізоляція.

Упродовж останніх трьох років урядом жодного разу питання про компенсацію від ЄС не піднімалось і не озвучувалось. І лише за тиждень до саміту про це почали лише хаотично говорити. Навіть зараз інформаційна політика влади є непереконливою та нелогічною. Сьогодні влада вже не акцентує увагу на справі Тимошенко, а робить наголос на економічній доцільності євроінтеграції, натякаючи на Митний союз з РФ. Хоча всім зрозуміло, що в разі входження в цей союз Україна лише б закріпила за собою статус колоніальної держави. На жаль, українське суспільство допустило ситуацію, коли все в країні залежало від бажання однієї особи - президента. Саме тому він зміг одноосібно розвернути в останній момент корабель євроінтеграції в діаметрально протилежну сторону, спровокувавши політичний та економічний дефолт держави.

НАЙБІЛЬШОЮ ПРОБЛЕМОЮ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ БУЛА ВІДСУТНІСТЬ КОНТАКТУ З ПРЕЗИДЕНТОМ

Український президент підвладний чужим рішенням та впливам, а з давніх-давен відомо, що оточення монарха діє так, як він сам того очікує, а хоче він, щоб воно взагалі діяло на випередження його бажань. Янукович дивиться в сторону РФ навіть тоді, коли планує просувати власну державу в зовсім інший бік. Команда Януковича кілька тижнів тому розпочала свій занепад – з неї демонстративно почали виходити відомі члени ПР (Богословська та Жванія). Аналогічний рух розпочався в регіонах, а кривавий розгін Майдану лише прискорив цей процес. Найближче оточення Януковича використовувало свій статус для вирішення власних приватних питань, які не мали жодного стосунку до державних інтересів. Політологам відомо, що найбільшою проблемою ПР була відсутність контакту з президентом, а говорити йому об’єктивну правду стало невигідно, тому що він її не сприймав. А те, що міністр внутрішніх справ не пішов у відставку, свідчить про те, що всю відповідальність за розгін автоматично взяв на себе президент. Все частіше звинувачують Медведчука, який, нібито, і є автором «чорного» сценарію розвитку подій в Україні останніх тижнів. Якби Янукович підписав вистражданий та довгоочікуваний договір з ЄС, то він мав би величезні шанси перемогти на президентських виборах у 2015 році. Напередодні, під час зустрічі президента з фракцією ПР у парламенті, Янукович переагітував на сторону євроінтеграції всіх незгідних з європейським курсом однопартійців. Але після одноденного неофіційного візиту до Путіна президент України кардинально змінив свої переконання. Саме після цього з’явилася ця злощасна компенсаційна сума у розмірі 160 мільярдів доларів, яку Україна вимагає від ЄС за підписання договору...

«КОЛЬОРОВІ РЕВОЛЮЦІЇ», ЩО ЛЯКАЮТЬ РОСІЮ

Російський президент Путін не може повірити, що масовий громадський спротив можливий без зовнішнього фінансування та організації. Фобії РФ щодо «кольорових революцій» нікуди не ділись, а лише підсилились. Мрія Путіна про розділ України за регіонами реалізовується руками українського президента. Проте Путін не врахував різницю між громадянами Росії та України. Громадянська свідомість та соціальна активність в Україні набагато сильніша, а масові протести мають європейський цивілізований характер, що проявляється в мирних протестних акціях. Впевнений, що і в Кремлі, і на Банковій масові протести викликали паніку, адже вітчизняна влада рахувалась лише з вуличними протестними акціями та думкою цивілізованого світу.

Вітчизняна найвища влада не може сприймати правду, а сприймає лише те, що милує вухо та око. От їй свита і говорила те, що вона хоче почути. Наша «еліта» несе на собі яскравий відбиток Радянського Союзу – «совка». Вона залякана, несамостійна, продажна, паразитична і без застережень захищає інтереси не України, а сусідньої держави. Вона існує в неукраїнській культурі та мові. Вітчизняна влада без розголосу, але дуже впевнено і регулярно відбирала чужу власність і ЗМІ, перерозподіляла прибутки, приватизовувала державну власність, беззастережно знімала всіх «нелояльних» з посад, ставила скрізь «своїх» і т.д. Але це не могло тривати довго – народ раптом прокинувся, зірвав маски з влади і почав відчувати себе господарем країни. Нація за останніх 3 роки втомилась жити по «поняттях» і захотіла, як у Європі, жити за законами. Цікаво, що навіть сьогодні інформаційна політика влади виглядає досить безсистемною та хаотичною.

КРИВАВЕ ПОБИТТЯ НА МАЙДАНІ ВРАЗ КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИЛО ВСЮ УКРАЇНСЬКУ ПОЛІТИКУ ТА СУСПІЛЬСТВО

Цікаво, що на вулицях Києва протестує не якась певна соціальна верства (хоча починалось все зі студентів), а дуже різношерстна публіка, а це свідчить про те, що бажання євроінтеграції змогло об’єднати населення країни в політичну націю. Цікаво, що Майдан-2 не висуває жодних економічних вимог на кшталт підвищення зарплати, скорочення пенсійного віку чи отримання соціальних пільг. Це чисто ідеалістичний протест – народ захищає свої громадянські права. Для одних – це захист власних європейських цінностей та переконань, для других ЄС – це шлях до матеріального добробуту, а для третіх – це захист від союзу з Кремлем. Адже президент РФ Путін в своєму нещодавньому коментарі щодо подій в Україні назвав Майдан добре спланованою і фінансованою зовнішньою провокацією. Та ще й наголосив, що це ніякий не Майдан, а погром... Ну, не може довголітній мешканець Кремля і колишній розвідник уявити, хоча б на мить, що навіть «сире» громадянське суспільство може вийти масово на захист своїх прав. Дійсно криваве побиття на Майдані враз кардинально змінило всю українську політику та суспільство. Точка неповернення пройдена. Раніше сили МВС застосовувались владою проти опозиції, а цього разу – проти всього суспільства, яке вже відчуло величезний потенціал масового мирного протесту, призабутого з 2004-го року. Розгін Майдану продемонстрував всю близорукість і недалекоглядність українського політикуму. Відтепер Схід і Захід ділиться не на україномовних та російськомовних, не на проєвропейськи та проросійськи налаштованих, а на тих, хто підтримує свавільне побиття невинних громадян, які відстоювали свої законні права, і тих, хто захищає свою честь та гідність. Перші в абсолютній меншості... Правильно сказав Любомир Гузар: «Влада боїться, свободи в серцях громадян набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного тільки вбити». Сьогодні український народ усвідомлює необхідність власної участі у державній політиці і вже вимагає від політиків не лише звітності, а і дійсно проукраїнського зовнішньополітичного курсу. Але чи спонукатиме це усвідомлення появу політиків нової якості? Чи появиться у нас український Вацлав Гавел? Чи не прийдуть в цей кризовий період до влади ортодоксальні крайні сили? Чи зможе наша сьогоднішня політична еліта бути адекватною сучасним політичним викликам? Адже досвід попереднього Майдану наочно продемонстрував, що до влади згодом прийшли не найфаховіші, а ті, хто дійсно «викричав» посаду на революційних мітингах. Тут, як у знаменитій радянській кінокомедії Леоніда Гайдая, хочеться процитувати крилату фразу: «Смутні підозри роздирають мою душу»...



Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог (м. Луцьк)

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---