Зона відчуження: 30 років потому. ФОТОРЕПОРТАЖ

Мальовничий куток Полісся, що був домівкою для понад півтори сотні тисяч українців, вже протягом трьох десятиліть є зоною відчуження. Як живе територія, що найбільш постраждала внаслідок найжахливішої техногенної катастрофи 20-го століття – Чорнобильської трагедії, з’ясовувало Інформаційне агентство Волинські Новини.

На теренах, що прилягають до Чорнобильської АЕС на час трагедії, що трапилася 26 квітня 1986 року у понад сотні сіл та чотирьох містах проживали понад 160 тисяч мешканців. З території площею у 2,6 тисячі кілометрів квадратних переселили 163 тисячі осіб, майже 500 тисяч осіб стали ліквідаторами наслідків Чорнобильської трагедії.

Про сотню колись заселених сіл нині нагадують лише таблички з назвами та інформаційні стенди, що розповідають про виселені села. За відсутності впливу людини природа швидко відвойовує своє – про це свідчать численні зарослі кущами та деревами покинуті будинки. На деяких з них ще можна зауважити написи «тут живе хазяїн» - дехто вирішив усе ж на власний страх і ризик повернутися на малу батьківщину попри небезпеку ураження радіонуклідами та повну відсутність ознак цивілізації – магазинів, лікарень, електропостачання тощо. Наразі на цій території налічують до 200 самоселів.

Чорнобильська зона відчуження приваблює туристів з усіх куточків планети, хоча офіційно «чорнобильського туризму» не існує. Фактично туристи називаються відвідувачами зони відчуження. Так, лише з січня по серпень цього року зону відвідали 20 тисяч відвідувачів у складі 1600 груп з 86 країн. Відкритою є зона також для представників мас-медіа.

Вже на першому КПП на шляху до зони відчуження на інформаційних стендах можна побачити мапу забруднення зони ізотопами плутонію, стронцієм-90 та цезієм-137. Відвідувачам забороняють вивозити за межі зони ягоди, гриби, фрукти, овочі, домашніх тварин.

У десятикілометровій зоні навколо ЧАЕС здійснюють постійний суворий радіаційно-дозиметричний контроль і планують вивести цю територію з господарського обороту України. Вирішено, що вона слугуватиме для спеціального промислового використання. Щодо двадцятикілометрової зони, на її теренах створюють біосферний заповідник, зважаючи на те, що впродовж останніх десятиліть тут почали відновлюватися популяції низки видів тварин (409 видів, 54 з яких належать до тих, що перебувають під загрозою зникнення).

Саме в межах десятикілометрової зони розташоване найбільше місто-привид – Прип’ять, де на час катастрофи проживали майже півсотні тисяч осіб. Зарості дерев та чагарників на вулицях міста,багатоповерхівки, назавжди залишені мешканцями, занедбаний парк атракціонів, готель та палац культури і безліч радянської символіки – час у місті назавжди зупинився у 1986 році. Німими свідками жахливого мародерства, що було поширене вже з перших тижнів відселення, є порожні трансформаторні будки, понівечені нутрощі колись зразкових магазинів, спорожнілі помешкання, видерті шматки кольорового металу з усіх можливих пристроїв.

Утім, не всі, хто потрапляв у мертве місто, чинили зло та руйнацію. Понурі стіни сумовитих радянських будинків-коробок тепер подекуди вкриті яскравими об’єктами стріт-арту. На мурах «оселилися» вовки, олені та ведмеді. Побачити диких лісових тварин, що розгулюють покинутим містом, наче домашні тварини оселею, тут не дивина.

На території Прип’яті привертає увагу явище, що можна було б назвати «природньою декомунізацією». На іржу та порох перетворюються металеві п’ятикутні зірки, герби СРСР, ледь впізнаваною стає радянська символіка на вуличних стендах, вицвіло на сонці привітання з 1-им травня, намальоване на склі магазина. Поволі руйнується і моторошне нині гасло на одній з багатоповерхівок «хай буде атом робітником, а не солдатом».

За крок від мертвого металу та бетону росте шипшина символом незнищенної природи, що обов’язково перетриває людські свавілля та безвідповідальність.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---