Під час реконструкції «Волинської різанини» згоріло 6 хат. ВІДЕО

А тим часом на Волині вояки Армії крайової роздаютьь українським дітям цукерки. А Батальйони хлопські, поклавши гвинтівки, влаштовують вечорниці. Цікаво, а що скажуть у Польщі, якщо подібні вистави організують на Волині, тільки з точністю навпаки.

Яка гидота. А ще європейський народ. Гірше москалів.

Які гидкі виявляєьтся поляки. Відтворіть розстріл росіянами в Катині і нехай Путін вибачиться. Відтворіть як німці спалюють поляків в крематорії і нехай Меркель вибачиться. Тільки ж вони вас раком поставлять.

Дивний шлях до примирення - через приниження. По моєму у спільній історії ми це вже не раз проходили. І щоразу всім було дуже боляче. Що змінилось за останні роки? Чому потрібно все зіпсувати? Кому це вигідно?

нехай краще реконструюють як їхня супер-пупер "АРМІЯ" за 19 днів прос....ла цілу Польщу. І подивляться, як деякі наші прикордонні застави тоді трималися більше за їхню поляндію....

В польському суспільстві завжди були мудрі і виважені голови, але їх мало і чомусь слухають їх тоді коли уже запізно. Мірослави Майковські хочуть справити миттєвий ефект, не задумуючись про наслідки.

Нехай Майковський з Коморовським сядуть у літак та відтворять політ Качинського до Катині.

Я особисто и все мое знакоми в полши уважаемо що вона реконструкця в том час була дурницу до могутнiсть н.Кому це вигидно зепсувати добри реляци Украини и Полши?Як Украина не вступи в Евросоюз хто витягнути по вас свои руки,но хто?

Поляки Родимного! Навіщо ви граєтесь з вогнем? Навіщо реанімувати рани минулого? Ви думаєто, що в нас молодь, саме ваше покоління, це вам простять? Помиляєтесь Є поляки дуже приємні, шляхетні, а є просто бандити й нерозумні, як тів 40 -их, що кидали наших дітей у криниці, мордували жахливим способом нас, українців. Воно вам треба? Скільки постраждало і поляків, внаслідок відплатних акцій. Негарно ви поступаєте. Ми добріші від вас: коли нам до сліз шкода жертви обох народів, то ви звироднієте. Сором! Схаменіться! Краще перекладіть мою нову книгу на цю важливу і дражлтву тему на польську,і допоможіть видати – знатимете правду! Ми не звинувачуємо учасників кривавих подій 40-их однобоко, як це робите ви.

Шановне панство давайте заглянем далі в історію і відтворем як поляки знущались і заставляли вручну насипати польську гору що за маневичами

Він рятував поляків! ПАМ'ЯТІ МИКОЛИ КУДЕЛІ До 10-річчя з дня смерті Микола Куделя – за соціальним статусом, звичайний селянин-орій з початковою освітою, за Духом – Великий українець! Подвижник і борець за Самостійну незалежну Україну, пошановувач, знавець і збирач Шевченкіани: крім великої персональної бібліотеки, близько півтораста Кобзарів" різних видань, в тому числі, і прижиттєвого видання поета і пророка та ще наукових досліджень про поета; колишній в'язень луцької тюрми та Колими, ветеран ОУН (з 1932р.), засновник музею Шевченкіани "Кобзарська оселя" в с.Буянях Луцького району на Волині та філіалів Волинського краєзнавчого музею, Історичного музею в смт.Торчині; лауреат Фонду Тараса Шевченка; орденоносець князя Святослава, нагороджений багатьма подячними Грамотами; самодіяльний історик-літописець, автор 5-ти виданих книг. В честь його імені затверджена в області "премія імені Миколи Куделі", яка вручається за вагомі успіхи дослідникам чи митцям рідного Краю. Винятково порядна, справедлива людина, який "ні на макове зерня" не любив фальші й лукавства. Його спогади як очевидця подій польсько-українського конфлікту 40-их ХХ століття вражають і переконують. "Сила мого чину, – констатував він за життя свого, – була в непохитній совісті і правді... Роздумуючи над страшним минулим, хочеться підкреслити, якби було більше таких рятувань зі сторони поляків і українців...як того січневого дня біля моста через невеличку річку Сарну в селі Буянях неподалік містечка Торчин, з часу цієї події вже минуло 70 літ, було б набагато менше пролитої невинної крові. Це теж його думки. До автора цих колишніх трагічних спогадів, що мали стосунок до питання конфлікту між поляками і українцями на Волині в 43-му році, спогадів, рятувальника хай однієї польської сім'ї – Миколи Куделі, цієї мудрої, щедрої душею, гуманної людини, тягнулись і линули з люборв'ю всі, як до Сонця! І це в наш потравмований вік,наслідки трагічних подій якого плавно переповзли у наступний ХХІ-ий, коли народ зчерствів і обезсилів від гуркоту гармат, розривів бомб, пожеж, трагедій і тяжких людських втрат; і в результаті непорозумінь не лише міжнаціонального характеру, але й у своєму рідному етнічному середовищі, – цей Великий Українець як еталон порядності і почуття всепрощення й патріотизму до свого народу і Батьківщини не втратив головного: людяності. Якби народ з таких, як він, брав приклад і його чесноти взяли б в основу свого буття! Притягували його не лише широкі знання ; хтось з відвідувачів,– а до нього їхала вся Україна – від школярів до письменників, журналістів, людей різних професій з України й діаспори та зарубіжжя, – констатував його постать з рівнем академіка!. Погляди і принципи його, чесноти і справи викликали у всіх велику любов і шану, поцінування і спонукали до наслідування. Хоч в житті трапляються й людці, негідні цих слів і цих висновків. Та, напевне, його поважний вік , замисленість перед сповіддю в недалекім часі там, на небесах, схиляли його до всепрощення навіть тих, які цього не заслуговували. І я, автор цих спогадів про нього, як усі, а може, дещо більше! – любила його як однодумця, сподвижника, батька, старшого друга. А також мене, як завжди, вражалиа чужа біда, а також притягували й можливість ознайомитись з його архівними документами та прагнення йому допомогти. Мені приємно, коли він якось висловився, що саме моє відношення до нього, моя небайдужість і допомога надихнули його на написання і видання аж п'яти книг. Він народився письменником, і якби не такі часи випали на його долю, він би більше зробив. Тому я свято бережу його епістолярні речі, його деякі рукописи, книги, і, головне, пам'ять. Я виконала для нього багато, для упорядкування і цінного поповнення, статей і творчих присвят йому і його "Кобзарської оселі", Як ніхто, багато! Усе це нівелювала й дискридетувала його близька родина, примітивна, малограмотна і . зауважу, з корисливих цілей підозріла до його чи то симпатій, уподобань, стилю життя, а тому розповсюджували всілякого роду плітки4 це не дивно, бо ж його родину переслідувала та ворожа як польська, так радянська окупаційна влада за свого батька й дідуся. Я знаю давно, ще з кінця 90-их, що заслужила на подячність від волинської бодай би влади за свою вагому допомогу в цій царині культури та участі в полегшенні останніх років життя цієї незвичайної людини. Принаймні на лауреатство його імені. Тим більше, що й надзвичайно цінні книги написала й видала за свій кошт ( а я вкрай обмежена в доходах!!!) про дослідження свого Краю. Цей докір хай залишається після моєї смерті тим, які не мають ні совісті, ні честі, ні елементарної порядності перед Богом, а прагнули тільки доторкнутись до слави й подвижництва Миколи Куделі, як нібито і до свого дутого "іміджу". Таких ще багато серед нас. Саме таке лукавство українців, на жаль, у тяжкі часи випробувань, які були всередині ХХ століття, про які мова,і чинили злочини або сприяли їм. Такі реалії!!! Хай мені вибачать за прямоту. Він був мельниківцем, це інтелектуальна частина ОУН. Його незабутні слова: "Я ще і ще раз не побоюся сказати, що якби була тактика розумна, далекоглядна, конспірована, яку вела ОУН під проводом полк. А.Мельника, то цілком з певністю можу ствердити, що було б набагато менше жертв і пролитої невинної крови" В тому числі, і жертв бандерівської гілки та їх симпатиків (подеколи примусових) від каральних органів совєтського режиму, який повернувся після закінчення спочатку фронтових дій на Волині, пізніше закінчення війни в Україні. "Свідченням цього, за переконанням п.Куделі, є нерозконспірування чекістами мельниківської ОУН, члени якої були по селах, вони не виїхали на захід і ніхто не був арештований. У цю структуру зверху до низу не проникли аґенти Москви, ніякі провокатори у вигляді Ріхарда Ярого чи Павла Волоха." І я ще б зупинила увагу на тому, що якби на Волині діяв Тарас Бульба-Боровець, якого здискридитували бандерівці ( а пізніше й суспільство, бо нічого про нього не знає), і якого людей я знаю близько, то могло б взагалі не бути жертв і тих подій, що ввійшли в нашу історію як так звана "волинська різня" між поляками і українцями. Яку по-різному інтерпретують українські й неукраїнські діячі, використовуючи як фішку політичного характеру. Як у нас, українофоби, так особливо в Польщі – шовіністи. Життя, як стерня – не пройдеш, ноги не вколеш. Бог послав пану Миколі довге, хоч і тернисте життя, і не тільки ноги, серце нераз поклов не лише об стерню, а й невільничі колючі дроти. Але вижив, переміг всі незгоди. І коли прийшла пора на прожитім 92 році відійти у кращий світ, його з глибокою скорботою випроводжали: високі представники з Києва, вся інтелектуальна Волинь: владні, культурні і освітні, й громадські діячі та просто пересічні громадяни; представники з української діаспори. Велелюдна процесія тягнулась 4-6-ярусними шеренгами понад два кілометри, а легкових машин та бусів–понад два десятки, точну цифру важко було навіть порахувати...Промови, сльози, низький уклін сотень і сотень на прощання людей. Таке дійство не часто побачиш, а здається, "проста" людина жила поряд з нами. Проста та не проста. Це високоблагородна і чесна людина – з великої літери. Тож побачене й пережите ним , вміщене й опубліковане згодом не викликає сумніву у правдивості і безкорисності. Похоронили його на Буянівському цвинтарі поряд з його супутницею життя Мотрею, що відійшла раніше. Може, воля Всевишнього і молитви тих нещасних врятованих поляків на містку через Сарну і послала йому такий поважний вік і таку велику пошану від людей. Бо хто любить Бога, живе з ним згармонізовано, того й Бог не забуває, рятує, підтримує і величає! Якраз у липні цього, 2013-го року минає 10 літ, як його вже немає з нами. Вічна йому пам'ять! Надія Корнійчук