З життя волинської стоматології: як працюється лікарям-інтернам. ІНТЕРВ'Ю

Як відомо, сьогодні, 9 лютого, відзначають своє професійне свято всі стоматологи країни. З цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися з інтерном, який лікує хворих у Луцькій міській стоматполіклініці.

Назар Юрків, саме так звуть нашого співрозмовника, пов’язати своє життя з цією професією вирішив ще в дитинстві. Справа в тому, що його батько присвятив стоматології все життя – працює лікарем ось уже двадцятий рік поспіль.

«Батько завжди для мене був авторитетом, тим більше, змалечку я спостерігав за його роботою», - розповідає Назар. Хоча, зауважує, що продовжувати батьківську справу його ніхто не змушував, мовляв, це було виключно його особисте рішення.

Тому, закінчивши луцьку гімназію №21, юнак не вагаючись подав документи в Івано-Франківський вуз. Сталось це так тому, що у Луцьку немає вишів, які готують спеціалістів-стоматологів. Тим більше, Івано-Франківськ – це другий дім хлопця, там проживає його родина, там же навчався і його батько.

Де здобувають освіту волинські стоматологи?

Перші два курси Назар вивчав загальні предмети, і один-два медичних (такі, як анатомія, тощо). А починаючи з третього року розпочалось поглиблене вивчення медицини. Хлопець зазначає, що крім знань з «зубної» галузі, вивчав і інші. Пояснює, що стоматолог має знати всі особливості будови людського організму та у випадку необхідності надати допомогу. Юнак зізнається, що здобувати професію медика дуже непросто. А ще складніше – переходити до практики.

Для проходження інтернатури його відправили у рідну Волинь, адже він був єдиним з групи, хто приїхав на навчання звідси. Під час розмови Назар зазначив, що Волинь – це одна з найкращих областей для проходження інтернатури. Пояснює, що у нас немає перенасичення студентами через відсутність у регіоні вищих навчальних закладів, які готують стоматологів. А тому лікар-керівник у кожного свій, персональний.

«Ну от що можна навчитись, коли після інституту приходиш на практику, а біля того лікаря стоїть по декілька студентів, і заглядають в рот пацієнту?», - резонно зауважує хлопець.

А у випадку, коли за одним керівником практики закріплений лише один студент, останній отримує всю увагу наставника. А значить, має можливість перейняти більше знань та практичних навичок.

Ці слова підтверджує і головний лікар Луцької міської стоматполіклініки Олександр Кобись.

«Тут умови кращі, ніж в університетах, де навчаються майбутні стоматологи. Приїжджав колись до нас академік зі Львова, то дивувався, просив все показати йому. Бо дещо взагалі бачив вперше», - зазначає чоловік. У якості простого прикладу розповідає, що навіть такий пристрій, як мікроскоп, який набагато полегшує процедуру лікування, багато хто зі студентів бачив лише на картинках.

А у Луцьку їх аж два. Додає, що таких прикладів маса – попри обмежене фінансування з боку держави установа має можливість працювати згідно з євростандартами, адже забезпечена всім необхідним устаткуванням.

«Ми по всій Україні укомплектовані найкраще», - заявляє Олександр Юхимович.

Каже, що попри те, що опанувати цю складну професію досить непросто, є чимало випадків, коли за півроку до закінчення інтернатури молодий спеціаліст вже готовий до того, щоб самостійно вести прийом.

«Це вже готовий лікар. Правда, це стосується лише тих, хто цього дійсно хоче і старається», - додає насамкінець стоматолог зі стажем.

До слова, віднедавна існує на Волині і філія Всеукраїнської організації ендодонтії, яку очолює луцький лікар Лариса Шинкарук. А стати її членами можуть не тільки лікарі з досвідом, але й перспективні молоді спеціалісти та інтерни.

Від підручника – до практики

Свого першого пацієнта, якого інтерну Назару Юрківу довелось лікувати два роки тому, він пам’ятає як зараз. Розповідає, що незважаючи на те, що справу довелось мати зі звичайною пломбою, встиг декілька разів обіллятися потом.

«Коли читаєш підручник, воно все так просто й легко. А коли справа доходить до практики, то стоїш, не знаючи з чого почати. Ось так і в мене було», - згадує інтерн.

Але каже, що попри хвилювання, зумів без особливих проблем справитись з цим випадком. Хоча, так буває не завжди.

Кожен організм індивідуальний, не дивлячись на те, що зубів у всіх рівна кількість. Пояснює, що можна все зробити «як книжка пише», виконати роботу якісно, а щось все одно піде не так. Тому потрібно враховувати всі підводні камені.

«Взагалі, часто виною всьому стає самонавіювання. Лікар зобов’язаний повідомити пацієнта про можливі побічні ефекти від лікування. І не раз траплялось таке, що через декілька днів людина приходить, і каже, що щось не так. Хоча, насправді, ніяких проблем немає», - зазначає лікар.

Ще більше проблем виникає з тими, хто панічно боїться стоматологічного крісла. Зі слів Назара, такі люди дарма себе накручують – нічого страшного у лікуванні зубів немає. Набагато страшніше їх не лікувати, а потім боротися з наслідками.

«Не знаю, таке відчуття, що ще перед кабінетом думають, що їх прикують до крісла і бормашиною продірявлять все, що тільки можна», - каже інтерн.

Згадуючи свою практику, каже, що траплялись пацієнти, яких бентежив юний вік лікаря. Мовляв, не встигне людина навіть в крісло сісти, як тут же видає «ні-ні-ні, знімай рукавиці, давай мені іншого». Молодий інтерн каже, що звик до такого та на пацієнтів не ображається, адже кожен з них в праві вибирати, хто їх буде лікувати. На диво, серед тих, хто панічно боїться молодих лікарів, саме їх же однолітки. «Старші люди якось навпаки, більш з розумінням ставляться до ситуації. Можна навіть сказати, що навпаки, їм подобається, коли їх лікують молоді спеціалісти», - пояснює Назар.

Роботу потрібно робити так, щоб не було соромно перед самим собою

Друзі Назара Юрківа, який нині працює стоматологом, дуже часто звертаються за консультацією по телефону. А половина з них, взагалі, вже встигла побувати у нього в кріслі. Каже, що лікувати знайомих важче. Завжди існує загроза виникнення ускладнень, а тут відчуваєш додаткову відповідальність. Хоча, зауважує, що таке ставлення у нього до всіх пацієнтів. Хлопець завжди старається надати зубові максимально природної форми, чи підібрати колір, який найбільше відповідає кольору інших зубів.Свої намагання пояснює просто: «Дуже приємно, коли ти бачиш результат своєї роботи. Коли людина прийшла до тебе з діркою, чи карієсом, а покидає кабінет зі здоровою посмішкою. Тому й намагаюсь все робити на совість. В першу чергу, щоб не було соромно перед самим собою».

Звичайно, трапляються пацієнти, які приходять віддячити за лікування – зазвичай, приносять цукерки чи каву. Хоча, хлопець каже, що ніякої потреби в таких жестах вдячності він не вбачає. «Мені достатньо простого «дякую», - пояснює Назар.

«Гроші лопатою та легка робота – це стереотипи про професію»

У розмові з інтерном Назаром ми запитали, чи правда, що стоматологи дійсно заробляють більше за інших, а роботи у них в рази менше. Хлопець відповів, що це - лише стереотипи.

«У мене такий самий робочий графік як і у інших лікарів, з чергуваннями та шестигодинними змінами.Та й оплата така ж сама, як і в інших медиків мого рівня. Я завжди казав, що кожна галузь медицини є дуже важливою, чи це неврологія, чи стоматологія, чи щось інше. І ні одна з них не є легшою за іншу», - пояснює Назар.

Додає, що стоматологи мають знання зі всіх областей медицини, оскільки людський організм – це злагоджена система, принципи функціонування якої потрібно знати досконало, оскільки всі системи органів пов’язані між собою. У якості прикладу хлопець розповідає, що проблеми у ротовій порожнині запросто можуть стати причиною розладу органів травлення та ряду захворювань. Здавалось би, зв’язок неочевидний, але він є.

А щодо стереотипів про захмарні заробітки пояснює, що це може стосуватися, хіба, спеціалістів високої кваліфікації, які працюють у приватних клініках. Та й то не всіх. Мовляв, такі установи самі встановлюють цінники на послуги лікарів, які можуть перевищувати «прейскурант» державної установи у 5, а то й 10 разів.

Де стоматологи лікують зуби?

Лікар, як ніхто інший, знає свій організм. Зокрема, це стосується стоматологів. На запитання про те, до кого звертаються стоматологи, коли у них самих виникають проблеми з зубами, Назар розповідає – здебільшого, до «колег по цеху», з якими працюють. Хоча зізнається, що особисто у нього така необхідність виникала лише раз, коли різались зуби мудрості.

«А так, за все життя навіть карієсу не було. З дитинства слідкував за зубами, бо бачив, які випадки приходиться рятувати татові на роботі», - згадує молодий інтерн.

Хоча, розповідає, що історії про те, що лікарі інколи самі собі лікують зуби – це не вигадка. Хлопець пригадує, що в дитинстві спостерігав за татом, коли той перед дзеркалом встановлював собі пломбу. Каже, що «операція» пройшла успішно – пройшло вже майже 20 років, а пломба все ще «сидить» на місці.

Наостанок хлопець розповів, що робота йому подобається, і про свій вибір він не жалкує. Поза стінами стоматполіклініки він відпочиває, як і інші однолітки. Так, з дитинства збирає поштові марки. А ще - тренується у спортивній залі та активно вболіває за рідну футбольну команду «Волинь». Щоправда, зізнається, що часу на це не завжди вистачає.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---