Із травматології – на передову: історія бойової медикині з Луцька на псевдо Вітамінка

Лучанка Діана Коваль 2015 року закінчила Луцький базовий медичний коледж (нині – Волинський медичний інститут) і за розподілом потрапила на роботу в село Семки тоді ще Маневицького району Волинської області. Протягом 10 місяців 18-літня дівчина обіймала посаду фельдшера / завідувача ФАПу.

А влітку 2016-го Діану викликали у тодішній військкомат і запропонували стати до лав ЗСУ, пишуть на сторінці 100-ї бригади у Фейсбуці.

«Напередодні мені якраз виповнилося 19 років. Я трохи подумала – і погодилася, – з усмішкою згадує Діана. – Рідні були шоковані. Вони знали, що я дівчинка бойова – серйозно вправлялася у боксі, волейболі. Але що наважуся піти на контракт до війська – такого точно не чекали».

Дівчина потрапила служити до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де одержала позивний Вітамінка. Починала з посади операційної медсестри, потім стала санітарним інструктором, згодом – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО і ООС.Після закінчення контракту та кількамісячної перерви Діана Коваль продовжила службу в травматологічному відділенні Луцького військового гарнізонного госпіталю, ВЧ 4554. Спочатку була постовою медсестрою, згодом – старшою медсестрою відділення.

«Травматологічне відділення – найскладніше. Воно працює на війну, а війна – на нього. Постійно мали справу з травматичними ампутаціями, політравмами, – розповідає Вітамінка. – Особливо, коли приїжджав черговий евакуаційний потяг. Доводилося усім колективом надавати пораненим першу психологічну допомогу. Бо спочатку хлопці були агресивними. А потім: помилися, добре поїли, поспілкувалися з дівчатами – і відтанули… Це дуже сприяло подальшому лікуванню».

Читати ще: Фельдшер, реабілітолог, воїн: історія бойового медика з Луцька на псевдо Understand

Згодом Діана повернулася на передову, служила в 503-му окремому батальйоні морської піхоти. А в червні 2025-го перевелася у танковий батальйон 100-ї омбр, оскільки вже чула і знала про сталеву сотку багато хорошого. Нині Вітамінка є ТВО начальника батальйонного медичного пункту.

За майже десять років служби медикині сотні і сотні (якщо не тисячі!) разів доводилося евакуйовувати поранених. Ситуації, коли не вдавалося доправити пораненого на стабілізаційний пункт живим, у її практиці також, на жаль, траплялися. Як розповідає Діана, таких випадків менше, ніж пальців на одній руці, проте кожен із них вона дуже добре пам’ятає…Водночас багато разів траплялися ситуації, коли побратима вдавалося буквально видерти з лап смерті. Як-от на Покровському напрямку, коли з околиць Мирнограда довелося вивозити важкого з кульовим пораненням у ліву скроню.

«У таких випадках зоровий контакт – це основне. Якщо він бачить страх у твоїх очах – ти його не довезеш. А якщо він бачить впевненість, ти з ним спілкуєшся – все буде добре, – пояснює Вітамінка. – Той чувак з простреленою скронею вижив, одужав і повернувся до строю».

Читати ще: «Якщо алгоритм дій доведений до автоматизму, шанси зберегти життя бійцям значно зростають», – бойовий медик з Волині на псевдо Тур

На жаль, війна принесла Діані багато особистого горя. Вона забрала у дівчини двоюрідного брата Віталія, який воював з 2014 року. А ще – нареченого Богдана, який загинув 2023-го під Куп’янськом.

До речі, з батьками Богдана – Ольгою Андріївною та Олександром Марковичем – дівчина продовжує підтримувати дуже теплі взаємини. А сестра загиблого нареченого Катерина служить з нею разом у танковому батальйоні 100-ї омбр.

Маючи величезний бойовий досвід, Вітамінка не втрачає віри в переможне для нашої держави завершення війни. Адже вона, її побратими та посестри борються за святе – за майбутнє України.

Тим часом у рідному Луцьку на Діану чекають мама Катерина Львівна, тато Сергій Іванович та молодший брат Павло.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---