Положинський про рінгтони та справжні хіти. ІНТЕРВ’Ю

Музичні смаки спрощуються в епоху інтернету, - вважає лідер гурту «Тартак».

З нагоди Міжнародного дня музики Сашко Положинський розповів Волинським Новинам про національну та космополітичну музику, виконавців, у яких можна повчитися, та річ, важливішу, ніж музична освіта.

Вибір музики як життєвого шляху, був свідомим, чи спонтанним?

Вибір був спонтанним. І музики, і життєвого шляху. Музику люблю з дитинства, скільки себе пам’ятаю. Причому, завжди любив її в різних проявах: і цілеспрямовано слухав те, що подобалось; і випадково слухав щось раніше невідоме; і хтось якусь нову музику радив або давав послухати чи переписати; і сам поспівати любив. У якийсь момент почав пробувати щось музичне творити самостійно. Спочатку перероблював чужі та вигадував свої пісні для якихось святкових сценаріїв чи ігор в КВН. Потім пробував щось творити (тепер, звісно, цей шматок власної творчості видається мені дуже смішним та наївним) під акустичну гітару. А вже коли почав співпрацювати з іншими гуртами над аранжуванням та виконанням моїх пісень, почав задумуватися і над створенням власного музичного проекту. Хоча й тоді ніколи не думав, що це колись стане не лише моїм захопленням, але й професією. Якби не фестиваль «Червона Рута» й люди, які з ним тоді співпрацювали, все могло би скластися зовсім інакше.

Ви вважаєте, що музика повинна мати національні риси, чи бути космополітичною?

В першу чергу, музика має бути прекрасною. Оригінальною. Змістовною. А національні риси будь-яка музика містить в собі від своєї природи. Музику творить людина, творить під впливом певного середовища. А це середовище, так чи інакше, прямо чи опосередковано, має якісь свої неповторні відтінки, які й можна вважати певними національними рисами. Та одночасно з тим, як мені здається, кожна музика є й космополітичною, бо її потенційно здатна сприймати будь-яка людина, незалежно від віку, статі чи місця народження.

Кого з луцьких молодих виконавців та гуртів Ви могли б відзначити і чому?

Можу відзначити тих, кого знаю і пам’ятаю. Деякі луцькі команди, які мені доводилося чути, і які мені сподобалися, мають занадто складні для мене іноземні назви. З тих, кого знаю, люблю і поважаю, можу назвати, звісно ж, «Фіолет», а також «Ріплей» та «Віскула». Ці гурти помітно прогресують у своєму розвитку, вже вийшли на певний професійний рівень, знайшли свій власний стиль та впізнаване звучання. Імовірно, певну роль у моєму сприйнятті грають і особисте знайомство з музикантами, і можливість періодично слухати їх на живих виступах та в запису, ну, і мої власні музичні смаки також.

Що, на Вашу думку, найбільше заважає молодим українським виконавцям досягти популярності?

Є купа факторів, і виділити якийсь один із них як найвпливовіший, я не візьмуся. Зараз взагалі не дуже сприятливий час для розвитку і популяризації хорошої української музики. В суспільстві, на жаль, панує несмак, цінності помітно спотворені, а інформаційний простір завалений величезною кількістю різноманітного музичного непотребу. Якщо до цього додати ще політичні та економічні проблеми, то молодим українським музикантам не позаздриш. Тут і старші та досвідченіші не всі витримують тиску обставин, тож торування власного творчого шляху молодими взагалі можна прирівнювати до подвигу. Звичайно, є й позитивні моменти, які варто і потрібно вчитися правильно використовувати. Це і всі ті величезні можливості, які дає інтернет. І відносна доступність технічних засобів написання та відтворення музики. І новітні технології, які спрощують або урізноманітнюють процес. Ну і всілякі телевізійні шоу-конкурси, при певному везінні та правильному підході, можна використовувати у власних цілях.

Кого можна вважати кращим зразком майстерності серед сучасних українських виконавців?

Практично, всі більш-менш відомі українські виконавці працюють на доволі високому професійному рівні. Навіть ті, які творять, на мій погляд, переважно, такі собі музичні какашки, роблять це дуже талановито. Питання в тому, хто ти, чого прагнеш і кого саме хотів би наслідувати. Звичайно, примітивне копіювання не заслуговує на увагу і повагу. Але, при бажанні, повчитися можна в кожного, хто має певний досвід і чогось досяг. За рівнем професійних досягнень, мабуть, в першу чергу, варто виділяти «Океан Ельзи», як би мене особисто при цьому не тиснула велика творча жаба.

Музику яких виконавців слухаєте частіше – українських, чи закордонних?

Під настрій. Не збрешу, якщо скажу, що за кількістю прослуховувань за останні два місяці в мене на першому місці стоїть мп3-диск, скомпільований мною власноруч з аудіо-дисків таких виконавців: Арсен Мірзоян, «Астарта», «Ефект Метелика», «Фіолет», «Кімната Гретхен», «Гапочка», «Кофеїн», «РокаШ», «О.Торвальд», «Роллікс», «Крихітка» та Юлія Лорд.

Як змінився стан української музики за часи Незалежності – вона розвивається, стоїть на місці, чи занепадає?

Та вже за ці роки той стан і так змінювався, й інак! Зараз, звісно, не найкращий період в розвитку української музики, але й не найгірший. З’являються нові цікаві артисти, зі свіжими ідеями, з власними смаками, з передовими знаннями й якимись особливими талантами. Вони привносять в нашу сучасну музику принципово нове звучання, й часто по-новому подають те, що існувало в українській музиці віками. Тож я намагаюся уважно стежити за цим процесом і часто отримую від того велике задоволення.

Епоха кіосків звукозапису та аудіокасет відійшла у минуле. Чи вважаєте, що цінність музики нівелюється в епоху, коли композиції вимірюють гігабайтами і можна безперешкодно скачати альбом будь-якого виконавця?

Не цінність музики нівелюється, а спрощуються смаки, примітивізується сприйняття, ну й заробітки одних музикантів стрімко падають, а інших – стрімко зростають. Але хороша музика своєї цінності все одно не втрачає. Жоден популярний рінгтон не проживе так довго, як справжній музичний хіт. Принаймні, мені хочеться в це вірити. А те, що музика стає доступнішою, мене особисто тільки тішить.

Чи доводилося Вам чути звинувачення у непрофесійності, і в тому, що справжній музикант повинен здобути музичну освіту? Як ставитеся до такої думки?

Ні, не доводилося. Очевидно, всі такі звинувачення або до мене не долітають, або я їх навмисно не чую. Думаю, ніхто не страждає від відсутності моєї музичної освіти більше, ніж я сам. Але, при цьому, я маю й деякі свої плюси – наприклад, я завжди працюю з повною віддачею і намагаюся робити будь-яку роботу максимально добре, наскільки це в моїх силах. Я знаю багатьох дійсно талановитих музикантів, композиторів, аранжувальників, які не мають жодної музичної освіти так само, як і я. Освіти вони не мають, але мають дещо більше – талант , як то кажуть, від бога. Якщо освіта є, це дуже добре, особливо, якщо це хороша, якісна освіта. Та освіта не допоможе, якщо немає справжньої любові до того, чим ти в житті займаєшся.

Чи реалізував «Тартак» у музичному плані за роки свого існування все, що планував?

Звісно, не реалізував. Скажу більше – «Тартак» навіть ще не все запланував. ;)

Яка, на Вашу думку, може бути «вершина» для кожного гурту?

Тільки власне сприйняття. Якщо творчий колектив більше нічого не прагне, не горить, не шукає чогось нового, незвіданого, якщо творчість більше не вабить, а слухач не надихає, то можна говорити про те, що вершина цього колективу вже позаду.

Що Вас надихає на написання пісень?

Знали б Ви, скільки разів я відповідав на це питання! І відповідь моя не змінюється, так само, як не змінюється джерело натхнення. Життя надихає. Життя у його різноманітних проявах та втіленнях.

Як відрізняються музичні смаки музикантів «Тартаку»?

Десь так само, як і в багатьох інших людей. Щось комусь подобається, щось не подобається. Важливо те, що всі ми любимо музику групи «Тартак». І саме ця любов нас об’єднує.

Розмовляв ПАВЛО ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---