Роздуми до «епохального моменту»

Останні дні перед виборами чомусь кожного разу виглядають як останній ковток повітря перед тим, як буде пройдено якийсь рубікон. В нашій країні, на відміну від Європи, де вибори є однією із стандартних демократичних процедур, кожного разу виникає відчуття чогось епохального і переламного. З одного боку, нас в цьому постійно і наполегливо переконують: мовляв, ось тепер, нарешті, настав той самий момент істини, коли суспільство може вільно і ефективно висловитись, надавши країні нового поштовху у розвитку. Скільки було отих «епохальних» моментів»? Моментів, які так нічого і не змінили.

І ось – на порозі черговий акт волевиявлення, який начебто все вирішить. Не тіштесь. Моментом істини ці вибори є лише для тих, хто або хоче зберегти свою владу, або повернутися до неї. Для решти ж людей – і тих, хто обирає, і тих, хто вперше намагається долучитись до процесу зламу прогнилої Системи – ці вибори є лише черговою спробою повірити. Не комусь, бо час вождів і вождиць, як на мене, сплив у небуття. Повірити собі, своїм силам і можливостям щось вирішувати у цій країні. Бо єдине, чого не змогли вичавити із людей представники пострадянської «політичної еліти» за останні 20 років – це віра. Принаймні я на це сподіваюсь. Віра у широкому розумінні: в своє майбутнє, в свій розум, в своє серце. Якщо в нас все це ще є – ми не робимо з чергових виборів істерики. Ми просто виконуємо свій громадянський обов’язок, реалізуємо своє конституційне право: обираємо своє майбутнє.

Саме про майбутнє думає кожен, коли бере до рук бюлетень і готується поставити галочку. Начебто банальний процес – а скільки в ньому особистих надій, планів, перспектив? Саме особистих, бо обираючи когось, даючи йому мандат своєї довіри, кожен сподівається саме на поліпшення особистої долі. Це нормально, бо з долі конкретних людей складається доля країни.

То ж саме майбутнє є предметом роздумів всіх нас напередодні дня виборів. Майбутнє не ефемерне, не уявні повітряні замки, а цілком конкретне земне життя. Що відрізняється від нинішнього відсутністю постійного приниження і залежності від знахабнілої влади, якій немає діла до людських проблем; відсутністю відчуття постійної небезпеки того, що в тебе щось заберуть, що завтра буде ще гірше; відсутністю постійної стурбованості за долю дітей і просто близьких людей. Тож не вірте, коли вам обіцяють побудувати рай на Волині у найближчі п’ять років. Це неможливо. Настільки все розібрано, зруйновано, цинічно розграблено. Благо, якщо за ці п’ять років нам вдасться позбавитись хоча б отих руйнівних для особистості фобій, про які я щойно написала.
Вибори – не пора, коли за якихось півтора місяці людям наобіцяли манни небесної на півтора життя. А треба, як на мене, думати про конкретне завтра, що наступить у день, коли будуть підраховані бюлетені. І якщо говорити про майбутнє у такій короткій перспективі, то візьму на себе сміливість поділитися з Вами власними мріями.
Я дуже хочу, щоб на ранок після виборів всі дізналися б, що люди Волинського краю послали у політичне небуття ненажерливих пострадянських керманичів – носіїв совково-радянського, цинічного, брехливого минулого. Носіїв збоченої аморальної життєвої псевдоетики, за якою для людей є лише солодкі обіцянки і порожні слова, а для себе – цілком конкретні гроші, земля і всі земні блага. Скажіть, Ви ще не втомились від цих вгодованих «батьків» міст, районів і областей?

Я мрію про те, що на ранок після виборів всі дізналися б, що мудрий волинський люд сказав «ні» політичному шахрайству останніх часів. Тим начебто прогресивним і національно-демократичним силам, представники яких вже мали шанс довести, що корупція, політичні чвари і махровий популізм залишилися у «кучмівській» епосі. Натомість вони виявилися банальними політичними шахраями, що цинічно спаплюжили все те, у що повірили люди, коли давали їм владу – порядність, духовність, моральні принципи. Навіть під час цих виборчих перегонів вони намагались жонглювати перед людьми залишками цих назавжди втрачених чеснот. Згадайте гучні заяви «об’єднаної опозиції Волині» на початку виборів. Ці сповнені благородства наміри визначити найсильнішого претендента на крісло луцького мера і знятися з перегонів на його користь – де вони? Де ці декларовані кроки єднання заради «боротьби із антинародною владою»? Політичні шахраї не менш антинародні, ніж влада, з якою вони начебто воюють. Саме тому я свого часу відверто побажала їм битися один із одним подалі від реальної влади: так воно всім буде спокійніше. Чи ви знов бажаєте дати їм шанс «виправитись»?

Я впевнена в тому, що наступний за виборами ранок принесе звістку: на Волині люди повірили у можливість радикально змінити владну верхівку. Що запит на появу нових, принципово інших за сприйняттям життя політичних лідерів, реалізовано саме тут, на нашій землі. Що основним критерієм вибору волинян були не пустопорожні обіцянки, кіло гречки чи відремонтований дитячий майданчик, не обливання брудом опонентів, не істерично-радикалістські заяви новоспечених «фюрерів» а усвідомлення того, що працювати на користь громади справді будуть лише ті, хто довів: не буває чужої біди, не буває чужого болю; якщо в тебе є можливість допомогти – допоможи, є бажання захистити – захищай, і не проси нічого навзаєм. Працювати задля людей будуть не ті «міцні господарники», хто мислить лише категоріями «де подфарбувати, а де підремонтувати». Користь буде від тих, хто бачить реальні перспективи, які вкладаються у просту життєву формулу: якщо ми живемо в Європі, то й жити можемо як європейці.

У ці останні дні перед голосуванням я не буду закликати Вас голосувати тим чи іншим чином. Це – особиста справа кожного. Це особистий вибір людини, що планує своє майбутнє. Я не буду обіцяти Вам нереальних речей – за останні 20 років хіба що побудувати космодром під Луцьком не спромоглися посулити. Я лише взяла на себе сміливість поділитися з Вами своїми мріями. Бо точно знаю - за великим рахунком Ви всі мрієте про те ж саме.

Олена Голєва

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---