У переддень Трійці – поминальна Дідова субота

22 травня, у переддень Трійці волиняни відзначають Дідову суботу або Дідівню - один із найшанованіших поминальних днів календарного року.

Про це пише Центр народознавства «Козак Мамай».

Традиція дійшла із давніх часів. Поминали всіх покійних: і хрещених, і нехрещених, і померлих від старості чи хвороби, і самогубців, і потопельників — людей, що померли «не своєю смертю». Тобто, тих, кого не поминали на інші поминки.

До церкви несли «панахиду» — хліб чи книші, калачі, пироги, часто коливо і мед або щось солодке на заміну. Ходили на кладовище, де частували старців, жебраків, бідних і пригощалися самі.

Залишали на могилах щось із їжі «для покійних». Така своєрідна форма жертви мала умилостивити духипредків, щоб вони не шкодили живим, а ставали їм у поміч.

Троїцький тиждень вважався Русальним, бо в ці дні нібито активізувалися русалки (мавки, нявки). Їх уявляли собі як молодих жінок, дівчат чи дівчаток, які жили у водоймах, у лісі, в лузі чи в полі і могли замучити перехожих.

Русального тижня не ходили поодинці в поле й до лісу, не купалися в річках, ставках і озерах. На русалок, за повір’ями, могли перетворитися всі померлі на Трійцю, маленькі нехрещені дітки, потопельниці. Утоплені на Троїцькому тижні жінки й дівчата, згідно з уявленнями слов’ян, обов’язково ставали водяними русалками чи берегинями - тими, що живуть на березі край водойм або в річці чи ставку.

Щоб нейтралізувати русалок, їх поминали, «годували» поминальними стравами. Від них захищалися духмяними травами: полином, чорнобилем, любистком, м’ятою і, звичайно ж, часником.

Жодна дівчина з першого дня Троїцького тижня не виходила в город, на вулицю, в поле, в ліс, а тим паче на річку без полину у волоссі, в руках чи за пазухою. Боялися, що вискочить із жита чи очерету русалка і спитає: «А що мати варила?». На це слід було швидко відповісти: «Борщ та полин, а ти сама згинь!». Тоді русалка зникала і не могла завдати Дівчині шкоди.

Інші трави, особливо м’ята й петрушка, приваблювали русалок. Тому їх не слід було брати з собою. Бо, кинувши в мавку м’ятою: «На тобі м’яту!» — можна було почути: «Ти ж наша мати!», а петрушкою — «Ти ж наша душко!». Це означало, що русалки приймають дівчину до свого роду і вона вже не повернеться до людей. Однак м’яту й петрушку обов’язково сіяли в городі й при садибі, щоб русалки живилися ними і не чинили шкоди живим.

Цього тижня суворо заборонялося купатися в річках, озерах, ставках і в морі. Не лише жінки та дівчата, а й чоловіки та хлопці боялися, що у воді їх підстерігають русалки, які залоскочуть і затягнуть до себе на дно. Це вірування подекуди збереглося до наших днів: дехто вважає, що кожного утопленика на Трійцю забирали мавки.

Ще у XIX столітті існував звичай освячувати криниці. Після проведення обряду вода в них вважалася безпечною, там не могли оселятися колодязні русалки. На цій свяченій воді варили коливо й інші страви, нею розчиняли хліб у троїцьку суботу.

Першу хлібину господиня розламувала навпіл ще гарячою і клала на підвіконня. Хліб парував, і русалки могли харчуватися цією парою, як, зрештою, й інші духи предків.

До наступної суботи їли багато яєць, але пильнували, щоб одразу віддати шкаралупи курям чи потерти їх у корм худобі. Боялися, щоб вони не потрапили у воду, бо від них могли сильно розплодитися русалки. Носили гарячий хліб, вчинений на свяченій воді, на межу хлібної ниви і на город, там ламали і залишали «для мавок». Таким чином умилостивляли їх, щоб вони не втручалися у справи живих.

У звичаях цього тижня яскраво простежується відгомін стародавнього культу трав і дерев. Велике дерево, стовп чи довгу струнку тичку ставили посеред села, обмаювали вінками з квітів і трав, стрічками, прапорцями, обвивали в’юнками. Коло нього відбувалися молодіжні гуляння протягом Зелених свят. Але вже у XIX - на початку XX століття пам’ять про такі обряди залишилася тільки у традиції завивати дівочі вінки.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---