Пам’ятник Шевченку в Ковелі одягнуть у вишиванку

А для чого? Працювати не пробували? Дуже допомагає.

Як по-сучасному звучать слова Пророка і про Руїну, і про пошуки рецептів щастя в хужих краях, і про горлопанство гасел, "цінностей", "асоціацій" та хоч і "безвізового", але режиму: "І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жни́ва! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі... А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. " Одягнувшись у вишиванку бронзовому Шевченку стане тепліше? Чи може від цього він стане ще більше українцем? Зрозуміло, для організаторів помережити хрестиком тканину значно легше ніж відновити хоча б один бюджетоутворюючий завод 70-тисячного міста, на яких поставили хрест. Патріотизм розміром сорочки чи шароварів не вимірюється!

Згідний на всі 100 %.! Лише хочеться додати; "Аж страх погано. У тім хорошому селі. Чорніше чорної землі Блукають люди, повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур’яном поросли. Село неначе погоріло, Неначе люде подуріли," ( Т.Шевченко. «І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ...»)