USD 24.75 24.95
  • USD 24.75 24.95
  • EUR 27.4 27.65
  • PLN 6.4 6.5

Бойовий побратим розповів про останній бій лучанина Артема Карабана

Артем Карабан добровільно погодився йти на штурм Савур-Могили, на жаль, цей бій був для нього останнім. Добре відпрацювавши план, дві штурмові групи, врешті, змогли зайняти стратегічну ключову висоту на кордоні Луганської, Донецької та Ростовської області Росії. Втім, пригадує його бойовий побратим, волинян Руслан Ткачук, на цьому справа не завершилась, адже терористи, які поховалися у засідках, відкрили вогонь по українських бійцях....

Артема, який йшов у авангарді групи, одним із перших вразила ворожа куля.

Лучанин Артем Карабан загинув 7 серпня від поранень, які отримав у боях за Савур-Могилу. Воював юнак у лавах 51 ОМБ, куди його мобілізували під час першої хвилі. Героїчного лучанина посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Стратегічну висоту Савур-Могилу штурмували тричі, згадує Руслан Ткачук. Після другого наступу бойовий дух почав занепадати, були й ті, хто вже боявся йти в атаку, адже минулі рази принесли втрати та поранення. Втім, знайшлись рішучі солдати, які погодилися піти на новий штурм.

САВУР-МОГИЛА - СТРАТЕГІЧНА ВИСОТА

Стратегічна важливість кургану Савур-Могила, який розташований в Шахтарському районі Донецької області, була пов'язана з тим, що ця висота дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30-40 кілометрів. За час, протягом якого висота контролювалась терористами, вона була перетворена на укріплений пункт, який давав змогу окупантам контролювати постачання південного угруповання Збройних сил України та коригувати обстріли українських військ з території Росії.

Спогадами про перший невдалий бій за звільнення Савур-Могили розповів старший лейтенант 51-ої окремої механізованої бригади, зведеної батальйонно-тактичної групи «Колос» Олександр Скиба.

«Вперше відбили її у російських терористів 28 липня 2014-го року. Проте належну підтримку, аби змогли втримати висоту, нам не забезпечили. І командир прийняв рішення відвести солдатів з-під вогню, бо по нас почала працювати артилерія Російської Федерації. Наш командир вирішив, що в таких умовах, коли немає дозволу на вогневий удар у відповідь з нашого боку, життя наших бійців важливіше. Тому ми тоді і відступили з Савур-Могили. А за це на нашого підполковника, який намагався врятувати життя підлеглих, завели кримінальну справу. Після відступу ми перегрупувалися і змінили дислокацію, розташувавшись у селі Петрівське. Там, за кілька кілометрів від гори, розбили базовий табір. Саме звідти і розпочався новий наступ на висоту. Пригадую, коли ми перебували у цьому селі, то до нас «приперся» якийсь генерал, напевно з Генштабу. Він сказав, що йому начхати на наші життя, головне, щоб ми захопили гору», - розповідає боєць

У битвах під Савур-Могилою полягло чимало молодих життів, серед загиблих є і волиняни: 19-річний жителя Голоб Станіслав Максимчук та 21-річний лучанин Артем Карабан.

Як розповідає Руслан Ткачук, найважчим, найкровопролитнішим та найжорстокішим за час перебування на сході для нього був бій за Савур-Могилу, у якому загинув його товариш Артем Карабан.

«Прицільний щільний обстріл із реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» вівся як з території Росії, так і з боку терористичних угруповань. Обстрілювали і з мінометів різного калібру та гранатометів», - пригадує боєць ті жахливі дні.

НЕВДАЛІ СПРОБИ ШТУРМУ

«Після першого штурму, коли ми змушені були відступити під натиском «Градів», другий наступ здійснили 3-го серпня. До нас прийшло підкріплення й з новими силами ми ринулись у бій. Але тоді наш штурм відбили. Черговий наступ вирішили провести через чотири дні», - веде далі розмову Руслан.

«Хлопці були налякані, було багато поранених і загиблих. Але зранку 7-го серпня до нас приїхав замполіт і запросив на зустріч, де нам представили детальний план штурму гори. Тоді навіть приїхав полковник Ігор Гордійчук із позивним «Сумрак», який командував операцією. Він показав, як виглядає територія, як розміщенні обʼєкти, де можна заховатися. Нікого не примушували йти на штурм, лише за добровільним бажанням. Ми прийняли рішення взяти учать у штурмі», - розповідає далі військовий.

ГЕРОЇЧНИЙ БІЙ З ПІДСТУПНИМ ВОРОГОМ

Волинянин пригадує, що штурм розпочався ввечері 7-го серпня. З 51-ї бригади, де служили хлопці, пішло 16-ть бійців, які мали йти у наступ з однієї сторони гори, з іншої - бійці 25-та бригади.

«Коли приїхали на гору, то всі «розсипалися». Але ніхто не ходив поодинці, лише групами. Моя група почала рухатися першою, позаду були дві, які «прикривали» нас. Завдання було «зачистити» два напіврозвалені від снарядів артилерії приміщення. Щоб все оглянути і знайти укриття ми мали 15-20 хвилин, адже знали, що терористи викличуть вогонь на себе й по нас почнуть бити ворожі «Гради». Артем був у нашій групі, але в другій трійці, позаду мене. Коли ми наблизилися до першого приміщення, командир крикнув «граната» і ми швидко заховалися за будівлю. Після вибуху відчув, що щось запекло, але ніяких поранень на собі не побачив. Втім, на трохи часу ми були частково дезорієнтовані, тому друга група з Артемом пішла вперед», - каже Руслан.

Першу будівлю наші бійці опрацювали успішно, в підвалах знайшли безліч боєприпасів. Далі почали рухатися до другого обʼєкту, який розташований поряд. У ньому було два входи в напівпідвальні приміщення. Коли підходили до других дверей - Артем був першим - при вході в будівлю пролунала автоматна черга. Артем впав і вигукнув «допоможіть». До нього одразу підбіг побратим, але самостійно відсунути пораненого не зміг, бо територія прострілювалася. Тоді йому на допомогу кинувся другий військовий, разом вони змогли відтягти Артема у безпечне місце, згадує військовий.

БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ

«Ми його одразу роздягнули до пояса та побачили рану в грудях, куля пройшла наскрізь. З двох сторін прикрили рану», - з сумом згадує співрозмовник.

Волинянин зауважує, що тоді медзабезпечення було на низькому рівні. З його слів, якби бійці тоді мали такі індивідуальні аптечки, які мають зараз, то Артема можна було б врятувати.

Після перевʼязки його віднесли у завчасно підготовлений БМП для поранених. Щоб підтримати його, Руслан сів поруч й рушили до штабу, де був медик.

«Коли хотів повернутися на позицію, то медик побачив у мене в голові осколок і лишили вже в штабі. Я віддав боєкомплект і з пораненими поїхав у певний квадрат, де нас мав забрати вертоліт. Артем був поряд, живий. Ми чекали вертоліт, потім почули постріли, кулеметні черги. Нам повідомили, що авіація не зможе прилетіти й потрібно їхати в Амвросіївку. Ми чекали на БМП з годину. Артем помер, не дочекавшись машини. Я думаю, як би нас вчасно забрали на гелікоптері, то хлопцеві вдалося б врятувати життя», - з невимовним болем у голосі розповідає подробиці смерті побратима Руслан Ткачук.

Довгий час пораненим не вдавалось покинути зону бойових дій, бо йшов обстріл. І лише згодом військовим автомобілем їх доправили до Амвросіївки, а пізніше гвинтокрилом до Запорізького, Дніпропетровського госпіталів.

А для 21-річного Артема Карабана ця дорога стала останньою. Памʼять про Героя, який спочиває на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа, житиме у наших серцях вічно.

Вадим Панафідін
Реклама
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.