Чоловік з Донеччини, якому розбомбило хату, знайшов тепло у Луцьку

Дмитро Коваленко – вимушений переселенець із Красноармійська Донецької області. За настановою майстра-кераміста, він однією рукою виліплює своє уособлення добра. Рухи – впевнені, вправні. Життєва доля Дмитра розпорядилася так, що він усе робить однією рукою.

Про долю цієї людини розповіли у прес-службі Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

За фахом чоловік - маляр-штукатур. Кажуть: освіту за плечима не носити. Дмитро носить, бо набутими вміннями нині скористатися непросто.



«Як я буду штукатурити? – Запитує Дмитро. – Хоча можу це робити, можливо трохи довше як інші майстри. Але роботодавець дивиться і каже – ні! Це в нас проблема 21 століття – люди залишаються інколи без допомоги. Але є й такі, що йдуть на зустріч, допомагають. Один з них - Степанович».

Степановичем Дмитро називає керівника організації «Зірка надії» Олександра Жаловагу, який спільно із Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом» започаткував мистецько-реабілітаційний проект із арт-терапії для діток з особливими потребами. «Коли я шукав роботу, то звернувся у Фонд.

Мені дали номер телефону до Олександра Жаловаги. Сказали: «Зверніться, там допомагають , може, чогось навчитеся». На даний момент я тут», – розповідає чоловік.



Про причини переселення Дмитро розповідає неохоче – досі болить, турбує, а болем не любить ділитись – чоловік бо.

«У мене там хату розбомбило. Треба було десь шукати прихистку, кудись їхати. Зателефонував знайомому з Луцька, а він сказав: «Приїжджай». Якийсь час жив у нього. Потім вирішив: досить гостинністю зловживати, став шукати де можна себе проявити».

Спочатку чоловік намагався відшукати себе, своє «я». Потім почав спостерігати за іншими реабілітантами – молодими людьми, дітьми з обмеженими можливостями. Те, що вдалося роздивитися, змінило його ставлення до світу. Дмитро каже, що такі проекти дуже потрібні, адже важливо, щоб особливі дітки раділи життю, весело і з користю проводили час.



Дмитро не приховує свого захоплення Луцьком. Він зустрів його гостинно і подивував. У цьому незнайомому йому місті він знайшов тепло.

«Коли я звернувся по допомогу у Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», від мене ніхто не відвернувся. Мені надали юридичну допомогу, – пригадує переселенець. Зараз живу в центрі міста, знімаю собі житло. Хоч допомога переселенцям не дуже велика, але зняти кімнату в бабусі, купити їжі вистачає».

Втілити у глині добро, те, як його можна побачити, усвідомити і передати.



Керівник майстер-класу Анатолій Філозоф поставив перед своїми нинішніми учнями непросте завдання. Та Дмитру це вдається легко, він працює натхненно і впевнено.

«Добро? Я вам скажу так: якщо зараз судити про світ в глобальному розумінні, то на мою думку, світ поганий і несправедливий. Але є люди, яким не байдуже. Ця небайдужість дає стимул жити, рухатися вперед, творити добро. Без добра ми просто не виживемо», – констатує Дмитро.

У чоловіка зараз – доволі широке коло друзів. Для налаштування доброзичливих стосунків вистачає навіть одного заняття. Тут не треба прикидатися, одягати маску, ховати емоції. Назустріч щирості виходить тільки щирість та душевність, добро простягає свою руку.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---