Кінець депутатському музею на Старовижівщині?

Сереховичі – звичайне волинське село. Все тут, як у людей: і школа щодня вибухає дитячим сміхом, і церква підпирає золотими банями старовижівське небо, і центральні дороги асфальтовані. Правда, час від часу селяни беруться обговорювати одну й ту ж тему: де розмістити в Сереховичах… Музей місцевого самоврядування.
Про це пише Волинська газета.
Цю ідею активно підтримують місцеві старожили. Мовляв, із села стільки путніх людей вийшло, що гріх про них мовчати! Молодь же лише поглядає скоса: ліпше облаштувати дитячий садок й розвивати підростаюче покоління, аніж витрачати кошти на музей. Та далі розмов справа не йде, бо обіцяних грошей… немає.

Відкрити Музей місцевого самоврядування у Сереховичах надумали депутати обласної ради. Мовляв, саме в цій точці на карті Старовижівщини народилися аж три помітні політичні постаті, котрі свого часу активно працювали в парламентах різних держав: Іван Бондарчук, депутат довоєнного польського Сейму, Юхим Ярощук, депутат Верховної Ради УРСР 5-го та 6-го скликань, та Андрій Бондарчук, народний депутат України першого скликання. Останній, до слова, і став ініціатором створення музею в рідному селі. Мало того, під завісу 2009-го, у грудні, Асоціація народних депутатів України звернулася до колег в обласній раді, аби ті виділили кошти на будівництво музею села та місцевого самоврядування у Сереховичах. 17 грудня 2009 р. народні обранці звернення підтримали. Навіть більше – рекомендували головному фінансовому управлінню передбачити кошти, коли формуватимуть бюджет 2010-го. А чом би й ні? Врешті, на Дніпропетровщині подібний заклад успішно функціонує. На тому й зійшлися.

Правда, ідея виявилася недешевою. Вже в березні 2010-го на засіданні робочої групи, котра й займалася цим питанням, Андрій Бондарчук наголосив: проект готовий, вартує він 25 тис. грн. Весь же об’єкт обійдеться в два мільйони!

Але на тому справа, даруйте, заглухла. В Сереховичах обіцяних грошей так і не дочекалися. Винного шукати не варто. Таких сум просто ніхто не виділив. Говорили, балакали… Навіть доручили Сереховичівському сільському голові розглянути можливість розташування закладу в приміщенні сільської ради чи Будинку культури. Голова й розглянув…

– Ой, вже стільки разів про це мову вели, а насправді толку мало, – розводить руками Василь Миронюк, котрий уже не перший термін головує в Сереховичах. – Спочатку взагалі хотіли в нашому парку, що через дорогу від сільради, звести новий будинок під музей. Андрій Бондарчук навіть проект привозив і показував. Але ж грошей-то немає. За що споруджувати?

Місцевий люд із неабияким захопленням розглядав ескізи. Зрештою, не щодня говорять про можливість початку будівельних робіт у селі зі зведення музею.
– З області просили допомогти, тож ми й виділили земельну ділянку розміром у вісім соток, – продовжує Василь Васильович. – Ще й помізкували, як розмістити будівлю так, аби менше дерев довелося вирубувати. Прикинули: не більше шести муситимемо викорчувати. Та й парк наш старий, насадження слід замінювати, бо на лікування дерев грошей катастрофічно не вистачає. Поволі насаджуємо нові.
Але сільському парку не судилося прихистити на своїй території осередок тамтешньої історії. Тоді сільський голова відвів під музей приміщення колишнього інтернату. Та поки в області мізкували над такою пропозицією, сільське самоврядування зійшлося на тому, що в пустці слід облаштувати дошкільний заклад. Воно й не дивно, адже в Сереховичах дитячого садка взагалі немає.

– Молодь стала нарікати, – розповідає сільський голова. – Буцімто думаємо про якісь міфічні речі, а дітей нікуди водити. Та й чого кривити душею, в селі мусить бути дошкільний заклад. Тим паче, що населений пункт наш не такий і маленький. Он школярів маємо дев’ять десятків!

А що ж із музеєм? Його перевели до Будинку культури. Правда, гіпотетично. Сереховичівське самоврядування ладне було продати кілька кімнат під заклад історії, але не судилося. Нині ж у пана Миронюка визріла ще одна пропозиція: поселити музей у приміщенні сільського муніципалітету. Мовляв, рада перебереться в інше. Правда, безкоштовно віддавати хатину не збираються.

Та поки одна влада підкидає ідеї, а інша – рахує гроші, старожили Сереховичів переймаються ідеєю створення омріяного закладу. Євдокія Старосюк активно збирає експонати. Їх у неї – ціла торба. Жінка розгорнула серйозну діяльність. Ледь не щодня поштарка несе їй конверти. Там – фотографії, листи, спомини про тих, хто народився в цьому селі. Про кожного із героїв (а це – вчителі, лікарі, науковці) Євдокія Самійлівна може розповідати годинами. Правда, представників влади серед них лише кілька…

Тож постане чи ні на теренах Сереховичів музей? Відповідь, певно, відома одному Богу. Правда, сільські ентузіасти переконані, що то буде в першу чергу музей села, де народилися парламентарі. А чи так само міркують ініціатори цієї ідеї серед представників влади?.. І головне. А чи не профінансувати проект самій Асоціації народних депутатів України?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---