«Може й краще, що потрапив сюди», - засуджений дитячої колонії. ФОТО

Вісімнадцятирічний Владислав вже сім місяців відбуває покарання у Ковельській виховній колонії №201 для неповнолітніх. Хлопець погодився розповісти власну історію та про те, як йому живеться за високим парканом та колючим дротом.
Під час візиту в колонію представників молодіжних громадських організацій, які привезли неповнолітнім злочинцям подарунки від жителів України, мені / журналісту Волинських Новин/ вдалося поспілкуватися із засудженим.
Владиславу - вісімнадцять. За колючим дротом він вже восьмий місяць. Якщо все буде добре, то ще за вісім буде на волі.
Виявляться, сам він із Нововолинська. Ні для кого не секрет, що одна з найболючіших проблем цього міста – це наркомани. В одну з таких компаній хлопець і втрапив. Нічим хорошим це закінчитись не могло і він став на злочинний шлях.
Юнак розпочав красти і в один «прекрасний» день його на цьому упіймали. Був і суд, і термін, і ґрати – все як у дорослих.
На умови перебування в колонії юнак Владислав не жаліється: «Нормальні умови, набагато краще, ніж на СІЗО. Вчителі за нами дивляться – жалітись, по-суті, немає на що. Живемо дружно – один за всіх, та всі за одного. Якщо є конфлікти, то стараємось їх відразу вирішувати. Чи самі тихенько, чи з допомогою вчителів та вихователів».
Колектив тут досить специфічний – є і такі, хто відбуває термін за особливо важкі злочини. Ці діти, попри свій юний вік, є ґвалтівниками та вбивцями. Як розповів мені Владислав, перший час спілкуватись із такими людьми було дещо лячно. Але до всього звикає.
Сам хлопець із цілком нормальної сім’ї: в нього є тато, мама, та менший братик.
На щастя, після того, що сталось, родина від Влада не відвернулась. Регулярно відвідують його, підтримують контакт. Тато Владислава є головою батьківського комітету. Чоловіку не байдужа доля його дитини, тому він, зі слів хлопця, щоразу приїжджає на «колонійські», та цікавиться тим, як у нього справи.
Хоча далеко не у всіх такі хороші стосунки з батьками. Є й ті, кому на долю своїх дітей відверто «начхати». Частіше за все, це неблагополучні сім’ї, де батьки пиячать, або є залежними від наркотиків.
«Ти знаєш, можливо й краще, що потрапив сюди. Може, хоч розуму наберусь», - сміючись, відповідає ув’язнений.
Як розповів юнак, на дурниці тут часу немає. Жодних цигарок чи алкоголю: навчання, праця, та, звичайно, спорт. Щодня на стадіоні, а на вихідні – в спортзал.
На території колонії діє загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів та ПТУ, яке пропонує близько десяти напрямків підготовки. Диплом таких освітніх закладів нічим не відрізняється від сертифіката про середню освіту, які видають на волі. Тому, по закінченню навчання Владислав буде мати третій розряд маляра-штукатура, хоча на цьому зупинятись не збирається. Зараз юнак посилено вчиться, щоб здати ЗНО та вступили у Луцький «політех» на спеціальність інженера-будівельника.
«Має всі шанси, хороший хлопець», - говорить про Влада директор школи при колонії Володимир Кавюк.
Насамкінець, Владислав сказав, що, можливо, те, що сталось – це знак долі.
«Я не знаю, що зі мною було б, якби залишився на свободі. Хтозна, може вже сколовся б та спився до цього часу. А так, багато чого зрозумів для себе. Надіюсь, життя після цього зміниться…», - резюмував ув’язнений.
Хочеться вірити, що все, дійсно, так і буде. Що діти, які потрапили сюди, від яких відвернулись батьки та рідні, яким немає на кого надіятись, окрім себе, не будуть кинуті на призволяще. Та переступивши поріг контрольного пункту колонії, більше ніколи не побачать колючого дроту, високих мурів і ґратів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---