Пам’ятну дошку колишнім студентам, загиблим в зоні АТО, відкрили у Рожищі

Рожищенський коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького чи колишній зооветеринарний технікум завжди пишатиметься своїми випускниками, які полишили свою мирну професію і стали на захист єдності держави зі зброєю в руках.

Серед цих патріотів і уродженець Маневицького району Іван Ващеня та лучанин В’ячеслав Іонов, які віддали свої молоді життя за єдність і цілісність України.



18 червня 2014 року у запеклому бою під населеним пунктом Станиця Луганської області екіпаж підбитого терористами українського танка Т-64 Б, в складі якого був і 39-річний Іван Ващеня, аби не здаватися в полон, підірвав себе гранатами. Це було свідоме і героїчне рішення, яке вкотре показало ворогові, що справжні волелюбні українці ніколи не ставлять власне життя вище волі і незалежності рідної землі.

Іван Ващеня

Сиротами залишилося двоє неповнолітніх дітей, та вони завжди гордитимуться батьком-героєм, котрий став прикладом мужності, незламності та жертовності для усіх нас.

Довгою виявилась дорога на вічний спочинок додому і 36-річного лучанина, молодшого сержанта 51-шої механізованої бригади В’ячеслава Іонова. Зв'язок з ним обірвався 28 серпня 2014 року. На той час він знаходився поблизу Іловайська Донецької області. Довгий час числився у списку пропалих безвісти, і лише у лютому 2015-ого був ідентифікований за тестами ДНК. Згодом стало відомо, що командир БМП В’ячеслав Іонов згорів у бойовій машині під час виходу з Іловайська 29 серпня поблизу села Новокатеринівка.

В’ячеслав Іонов

Указом Президента України волинських героїв нагороджено орденами «За мужність» III ступеня посмертно.

Увічнити пам'ять захисників, відкривши їм пам'ятну дошку на стінах рідного технікуму, вирішили нинішні студенти разом з викладачами. Аби зібрати гроші, провели благодійний ярмарок. А сьогодні зібрались разом з представниками влади та громадськості, сім’ями загиблих на урочисте відкриття. Були щемливі промови, спогади, слова вдячності батькам та родинам, та горе рідних не висловити словами, не вилити сльозами. І лише світлі образи героїв з пам'ятної дошки ніби переконували: « Борітеся! Вірте! Пам'ятайте!»



P. S.

"Розшукуємо Іонова В'ячеслава Анатолійовича (між собою його могли називати Сява) не виходить на зв'язок з 28.08, участвував у прориві з Ілловайська 29.08 у другій колоні, сам з 51 бригади, 3-ій батальйон, 8-ма рота. Є особлива прикмета: родима червона пляма біля правого ока. допоможіть знайти, може є якась інформація дайте знати".

Серце розривається від цієї розповіді. Це ж тільки уявити! А ще важче пережити те, що довелося Надії Юхимівні. Майже півроку вона шукала сина, сподівалася, що живий, у полоні. Потім довгі дні і ночі молилася за упокій душі, бо вже знала, що не побачить свою кровинку живою. Привезли, поховали. Десять днів після похорону минуло, як прийшла відповідь за підписом першого заступника командувача військ оперативного командування «Північ» О.М. Кириленка. У ній він пише, що сержант Вячеслав Іонов «зарахований у розпорядження командувача військ оперативного командування «Північ» як такий, що потрапив у полон. За станом на 24 лютого 2015 року інформація про місцезнаходження військовослужбовця… відсутня».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---