USD 27.2 27.5
  • USD 27.2 27.5
  • EUR 31 31.35
  • PLN 7.15 7.24

Сьогоднішній Крим очима волинянки. РЕПОРТАЖ

Три місяці кримської окупації: рублі замість гривні, відсутність українських прапорів, щасливі володарі паспорта РФ. Як змінилося життя кримчан, написала із Севастополя Оксана Заневська у своєму матеріалі для «Слова Волині».

Минуло рівно три місяці відтоді, коли жителі Криму та Севастополя пішли на «референдум». Підготовка і проведення цього незаконного плебісциту відбулися швидко. Так само як і оголошення результатів. Пригадую, як запитувала у одного із організаторів «всенародного» волевиявлення: «Коли будуть відомі результати, ваш прогноз?» Він посміхнувся і сказав: «16 референдум, тому, думаю, вже 17-го до обіду ми порахуємо голоси!».

Мені не було так весело, як йому …

Тепер, 16 березня у Севастополі називають днем, коли нарешті «восторжествовала справедливость», а всі події лютого-березня - «третьою обороною міста». Звичайно, всі процеси, що відбулися у той період, на мою думку, не могли стати реальністю без тривалої багаторічної роботи та підготовки. Однак, це вже зовсім інша тема.

Того дня я була на декількох виборчих дільницях. У місто приїхав іспанський журналіст, який, як виявилося згодом, бував у найгарячіших точках світу. Ми йому допомагали збирати інформацію. Він озирався навколо, спостерігав за людьми та постійно повторював: «Crazy stupid people!»

Із побаченого 16 березня: на одній із дільниць у холі стояли двоє військових із автоматами, люди здебільшого йшли до дільниць щасливі, а в руках тримали прапорці Росії, в школах голови дільниць були привітні, дозволили фотографувати; людей з автоматами більше ніде не зустрічали; на деяких дільницях грала патріотично-радянська музика. Ввечері того дня місто було в неймовірній ейфорії, на багатьох балконах і у вікнах ще за тиждень до референдуму масово вивішували російські триколори. Одне слово, щастя було безмежним.

Однак раділи не всі. Наприклад, лише серед моїх близьких друзів (з якими ми обговорювали політичну ситуацію) близько десяти людей були проти такого розвитку подій. Багато людей по-справжньому боялися хаосу, який може до них прийти із Києва, і тому робили свій вибір на користь Росії, решта – патріотично налаштовані, які щиро вважають Росію своєю батьківщиною. На мою думку, в той день, роблячи відмітку навпроти слова «Так», ніхто не думав головою, а керувався винятково емоціями та перебував під впливом всепоглинаючого страху перед «міфічним бандерівцем», який обов’язково прийде до них і жити стане ще гірше.

Що ж ми маємо сьогодні? Яким тепер можна назвати життя севастопольця, феодосійця, ялтинця чи євпаторійця? Чи стало воно кращим? Моя однозначна відповідь: ні, краще не стало. Можливо, для когось думка про те, що він тепер щасливий володар паспорта РФ, це найвища мета і цінність у житті, і йому цього цілком достатньо. Але якщо відкинути ідеологію і патріотизм, то що маємо в сухому залишку? Політична, економічна, освітня, правова і соціальна сфери у повному хаосі!

Сьогодні все частіше чуєш: «Та я особливо і не хотіла в ту Росію. Просто що нам було робити?» Тільки тепер до людей приходить реальність, а вона сувора. Тоді ніхто не думав, де і за скільки буде купувати продукти першої необхідності, чим буде платити/отримувати зарплату і чи взагалі він буде працювати, що буде робити без нормальних банків,що буде з його нерухомістю, в які суди у разі необхідності доведеться звертатися. Виникло безліч запитань, які 16 березня нікого не хвилювали. Тепер, лише через три місяці, вони дуже актуальні та болючі.

А робота «нової» влади та її методи не просто дивують, а шокують.

Здебільшого всі депутати місцевої ради так чи інакше вже вступили до лав російських партій. Раніше вони, звісно, були «регіоналами» чи комуністами. Містом керує призначений губернатор, а не той «народний мер», якого дуже сумнівним способом обрали на площі 23 лютого. Практично всі ті, хто забезпечив успіх цьому «референдумові», відійшли від управління містом. Влада в руках людей, яких сюди призначають із Росії або тих, хто встиг швидко зорієнтуватися чи вдало переорієнтуватись. Принаймні, так це все виглядає. Правди все одно ніколи не дізнаємося про те, хто ж насправді смикає за ниточки. У місцевій пресі простежуються лише одна лінія - проросійська, «інакомисліє» дуже швидко присікається. Журналістика у Севастополі вмерла…

Із побутового…

Люди не дуже радісно сприйняли новину про те, що гривня скоро перестане «ходити». З 1 червня розрахунки – тільки в рублях. Відповідно напередодні було масове «скидання» гривні. Більшість магазинів та маршруток відмовлялися приймати українські копійки номіналом 25, 10 і нижче. У перший день літа люди зіштовхнулися з новою проблемою – немає здачі. Деякі водії маршруток не пускали до салону пасажирів, якщо в тих не було дрібних рублів, тобто «без здачі». В магазинах покупці добирали шоколадки, цукерки, жувальні гумки до круглої суми. Ціни повинні були перевести по коефіцієнту 3.0. Насправді, при переводі деякі товари не просто здорожчали, їхня ціна зросла навіть на 50%, а то і 100%.

Щодня можна опинитися в ситуації, коли не знаєш, як себе правильно поводити, відчуваєш, що навколо тебе театр абсурду, а захисту, справедливості й здорового глузду немає звідки чекати.

5 червня, подорож у тролейбусі. Повертаюся з роботи додому.

Кондуктор підходить до пасажирів, які щойно зашли. Ті дають їй крупну рубльову купюру.

– Вы что, издеваетесь надо мной? У меня нет сдачи! – з криком кидається на чоловіка.

– Почему же издеваемся? А у меня других денег нет, какие мне дали, такие и вам даю!

Після нетривалої словесної перепалки і під власне голосне бурчання кондуктор відраховує здачу.

Минає декілька хвилин. Нова зупинка, новий пасажир. За мить кондуктор вже біля нього.

– Оплачиваем проезд! – демонстративно вигукує кондуктор.

– Держите, – слухняно погоджується пасажир.

– Что это вы мне даете? Проезд не 4, а 5 рублей!

Пасажир розгублено шукає поглядом напис з ціною проїзду.

– Но гривна двадцать пять умножить на три – это же далеко не пять! – обурився пасажир.

– Что вы от меня хотите? Не я придумываю и устанавливаю цены! Вот есть бумажка. Либо платите, либо…

В цей момент позаду чую розмову двох немолодих дамочок:

– Да-а, стало не очень удобно.

– А мне, кстати, соседка тысячу гривен должна. Как теперь будет отдавать, не знаю?

– Ну, пересчитаешь ей долг в рублях по выгодному курсу…

Нарешті моя зупинка. А то вже подумала, що ніколи не виберусь із цієї паралельної реальності.

Понеділок, 9 червня. Сиджу на роботі в знайомих в редакції публіцистичних програм. Задзвонив телефон, підіймаю слухавку.

– Алло, это телевидение? – обнадійливо запитує жінка. Голос видає пані років п’ятдесяти.

– Да.

– Как хорошо, что я наконец-то до вас дозвонилась. Дело в том, что у меня огромная проблема. Я сама уже пенсионер, а сын у меня инвалид, у него эпилепсия.

Я не могу купить ему необходимые лекарства… – з надривом у голосі розповідає жінка.

– Почему? В чем проблема? – запитую я.

– Они стали очень дорогими, а некоторых просто нет. Я уже, куда только не звонила: и в администрацию, и в управление здравоохранения. Мне только обещают, что помогут, а реально время идет, а купленные ранее таблетки заканчиваются. Вот вы – последняя надежда…

– А с кем вы разговаривали и куда… – намагаюсь з’ясувати деталі, але потік болю та відчаю не припиняється.

– … на то, что меня услышат и помогут. Ведь я не одна такая. Я пришла в аптеку, а таблетки, которые нужны, раньше стоили 170 гривен, а теперь 800 с чем-то рублей за 30 штук. А сыну нужно 60 штук. Мне не хватает ни на что. Социальная пенсия у него осталась прежняя, только в рубли перевели, но цены то выросли. Кстати, в Украине для нас были специальные скидки и специальные аптеки. Я не знаю, что делать… он уже по полтаблетки ест, чтобы сэкономить…

Я мовчки слухаю і не знаю, чим допомогти цій жінці з великою бідою у її сім’ї. Ми з нею обоє безпомічні в цій ситуації.

– Вы простите, что я вот все на вас вылила, свои проблемы. Просто, может, вы поднимите этот вопрос, эту проблему, может хоть вас услышат, - не припиняє просити про допомогу пенсионерка.

– Вы понимаете, что мне отвечают так же, как и вам, то есть никак. Чиновники сейчас меняются практически каждый день. Большинство боится сказать лишнее слово, поэтому открещивается от проблемных тем и неудобных вопросов… - тепер вже безпомічно констатую я.

Про таких, як ця нещасна жінка, я вже чула раніше і мої колеги підіймали це проблемне питання в ефірі, як і висвітлювали деякі інші негаразди «переходного периода». Щоправда відтоді в нас змінилося керівництво і політика каналу. Але це вже окрема тема…

Розумію, що я маю допомогти, обіцяю після Дня Росії та Дня міста звернутися в міське Управління охорони здоров’я та до місцевої влади з цим запитанням. Хоча в успіх цієї справи мало вірю…

... Це лише декілька історій з повсякденного життя. Вони дуже показові, вони, можливо, вирвані з контексту, але вони існують реально Звичайно, все сказане мною тут — суб’єктивне. Хтось може не погоджуватися зі мною чи думати інакше. Це його право.

Перечитуючи вже написане, ловлю себе на думці, що розповідати можна безкінечно. Хоча, кажучи відверто,

перебуваючи тут, розповідати все не ризикну. Багато чого в житті змінилося, багато чого перестало приносити радість. Спочатку було нерозуміння того, що відбувається. Й досі здається, що все не зі мною. Навіть з’явилося відчуття, що за три місяці все ніби більш-менш стабілізувалося (наскільки це можливо в місцевих реаліях!?).

Але це не так: я просто починаю звикати до цього хаосу й абсурду. Я вже не помічаю черги на пошті, коли щодня проїжджаю повз відділення. Я припиняю всі ціни в рублях ділити на 3, з’ясовуючи вартість у гривнях. Я більше не дивуюся й не обурююся багатьом речам, – звикла, що прийшовши в супермаркет, ти можеш не знайти там яєць чи марки молока улюбленої фірми. Але я ніяк не звикну до відсутності українських прапорів і заміни їх на інші, чужі для мене символи.
Загрузка...
Коментарів: 18
Севастополь Показати IP 1 Липня 2014 09:14
коментар було видалено
Юрист до Севастополь Показати IP 1 Липня 2014 09:48
Якщо у вас так добре, то навіщо читати чужі сайти, та ще й на ненависній українській мові? Відпрацьовуєте кацапські рублі, московські тролі. Піди почитай новини Магадана.
Анонім до Юрист Показати IP 1 Липня 2014 09:53
ну чому ви так нападає "ненависна мова", "московські тролі" ??? невже не може бути іншої думки, ніж та, яку пропонує автор статті? потрібно вам, чемному українцю, за це когось плюндрувати? ось такі націоналісти - давити всіх нам неугодних. подавитесь бува.
вік до Юрист Показати IP 1 Липня 2014 09:53
А хіба заборонено читати на інших сайтах?Чи тепер це такий рівень знань "свідомих"?Я-ВОЛИНЯНИН АЛЕ ВІЛЬНО ЧИТАЮ БУДЬ-ЯКІ САЙТИ ХІБА ЦЕ ПОГАНО?
Севастополь до Юрист Показати IP 1 Липня 2014 10:02
А почему думаете,что мне не нравится украинский язык? ***
до юриста до Юрист Показати IP 1 Липня 2014 13:20
а вам навіщо Кримом так перейматись? їдьте на Світязь - там туристів нема.
Це Показати IP 1 Липня 2014 10:28
Дуже добре!Чого вони прагнули,те і мають.Нехай тішаться триколорами і владою пупіна.Нема чого скиглити,вони ж там 90%кацапйо,рідня пупіна,дальше все буде "ОКЕЙ",як задумано!
my_gift Показати IP 1 Липня 2014 10:52
За що боролись, на те й напоролись. Татар тільки жаль.
мімі до my_gift Показати IP 1 Липня 2014 11:44
А ви за що боретесь?:) Там мирно і людей не вбивають і це саме головне!!!
Оксана до мімі Показати IP 1 Липня 2014 12:03
Так у них сьогодні " мир". Але їх вважають бидлом овечою отарою без права голову та вибору Вони з людей згідністю і власним гонором перетворились у ніщо порожнє місце. А щодо миру побачимо так років через 5.
Оксанко, до Оксана Показати IP 1 Липня 2014 13:22
хто тут бидло, видно з вашого коменту. вітаю.
НЕЛУЧАНИН Показати IP 1 Липня 2014 12:02
jedem das seine
болить... Показати IP 1 Липня 2014 12:28
можна вірити, що життя в Криму погіршилось, можна вірити, що мрії збулись, в когось зірвався сезон, хтось кричить, що нас (українців) і не чекають і без нас все ок.....але ніколи-ніколи не повірю, що молодь Криму хоче "за Урал", 100% молодь хоче "за бугор"....дуже шкода, що військові пенсіонери і діти "золотих советских времен" так вирішили за своїх дітей. Совкові люди підуть у небуття, а молоді не залишили вибору. Не хоче молодь в СРСР - не хоче....
Читач Показати IP 1 Липня 2014 12:31
Мережа всесвітня.Доступ до інформації вільний.Гугл перекладач онлайн.Совково-КГБшна свідомість все забороняти і контролювати .Менталітет раба.заважає бути ЛЮДИНОЮ.
Анонім Показати IP 1 Липня 2014 17:40
Штормове біля Євпаторії і Партеніт на ПБК (ЮБК) за відпочинок щороку і протягом вже тривалого часу стали як рідні, але тепер рашистський триколор, з яким там бігають росіяни для мене є дуже подразнючим фактором( це просто неможливо спокійно сприймати після всього,що сталося). Так що до зустрічі Крим, але вже точно не в найближчі роки, а коли Крим стане знову українським, або загоїться дуже глибока душевна рана ( боюсь на це треба багато років, щоб пробачити і забути).
аяяй Показати IP 1 Липня 2014 18:18
а чи безпечно цього року їхати на відпочинок у Крим бо дууже хочеться на море

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.