У волинському селі живуть, як в Європі

Мешканці села Прилуцьке Ківерцівського району про Європу не мріють. Вони там живуть! А, можливо, навіть і краще. Місцева громада навчилася створювати навколо себе цивілізацію, яка, можлива, навіть краща від європейської, – повідомляє «Волинська газета».
Як йдеться у повідомленні, розпочиналося все із Мрії - така назва вулиці у Прилуцькому, котру 7 літ тому взялися осучаснювати. Тепер місцеві й пригадувати не хочуть, як то було, коли ноги і колеса грузли в страшному болоті. Тепер тут – гарна бруківка. Як на і на сусідній, нещодавно збудованій вулиці Виговського.

Все – коштом та з ініціативи самої громади, котра тут напрочуд уперта (в хорошому значенні цього слова).
«Ще кілька років тому цю територію хотіли внести у межі міста. То ми проводили опитування серед людей – не побажали. І сталося це навіть не тому, що нижчі тарифи на комунальні послуги, а просто громада тут самостійна, люди не хочуть від когось залежати», – розповідає Прилуцький сільський голова Віктор Кирилюк.
Щодо такої цікавої назви, то Віктор Георгійович каже, що сам її придумав та ініціював затвердження під час сесії. Пояснює, мовляв, не хотілося, аби це було щось політичне. Політика – змінна, мрія – вічна.

При в’їзді у село справа вас зустрічатимуть українські господарі на лавочці. Зліва – дивакуватий чоловічок із біноклем. Гарна декоративна огорожа, квіти. Окремо варто сказати про вказівні знаки. Кумедний котик навпроти симпатичного будинку, очевидно, свідчить про те, що тут мешкає не один такий вусатий. Зі ще одного знака можна дізнатися, у якому напрямку і скільки звідси до польського Любліна. Чому саме Любліна?
«Щоб так показати: ми живемо наче в Європі», – сміється Сергій Балицький, мешканець вулиці Мрія, головний ініціатор, натхненник, спонсор і водночас виконавець дорожніх робіт. «Таку ідею, як і зі знаком «Бориспіль», подав мій син», - каже чоловік.
«На жаль, не всі погодилися долучитися до справи. Але впоралися й так. Найбільше ж попрацював Балицький: його внесок великий: і матеріально, і самою роботою», - розповідає ще один мешканець відремонтованих вулиць Камо Авітесян.

Певної суми для здачі на ремонт доріг визначено не було – збирали з миру по нитці. Як кажуть, хто скільки може. А судячи з ошатних будинків та автівок у дворах, напрошується висновок, що можуть тут ще й як!

«Знаєте, наші люди чомусь звикли сподіватися на когось. Нібито хтось зобов’язаний прийти і зробити для них дорогу, облаштувати дитячий майданчик. Приклад цих мешканців переконливо доводить: якщо є бажання і трішки можливостей, можна все», – каже Віктор Кирилюк.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---