Чим частують на волинських весіллях: як змінилося меню за 30 років

У селі Щурин Рожищенського району нема оселі, куди не запрошували б весільною хазяйкою Марію Кусу. 71-річна господиня вміло готувала на забави, де гуляли і 300, і 100 гостей.

Кілька десятиліть Марія совісно трудилася в місцевому колгоспі імені Леніна, який згодом перейменували у «Світанок». Працювала кухарем у їдальні й мусила обробляти по кілька рядків цукрових буряків. Пригадує, що йшла з дому вдосвіта, а поверталася, як стемніє. Хоча від домашніх обов’язків мами і дружини Марію ніхто не звільняв. Чоловік спочатку сердився за таку зайнятість, а потім змирився.

«Найбільше роботи на кухні було в жнива, – пригадує Марія Петрівна. – У колгоспі працювали бригади із трьох сіл, іноді возили обіди в поле. А сезонні працівники, які скиртували сіно, обробляли буряки, харчувалися кілька разів на день. Наш голова колгоспу вважав, що робітників треба добре годувати, тоді вони гарно працюватимуть. Тому не шкодував м’яса, овочів, круп. Але як заходив у їдальню й бачив, скільки людей мають пообідати, то хапався за голову. Казав мені: «Чим ти будеш їх годувати?».А Марія Петрівна з помічницею заздалегідь готували 50-літрову каструлю борщу, по 10 літрів картоплі та каші. Щодня були гуляші, тефтелі, котлети. А коли запрошували готувати на весілля, то обов’язків додавалося. І тоді жінка шкодувала, що доба має лише 24 години.

«Треба було вчасно закупити продукти, поставити холодильники. У селі дружно допомагали одне одному, пекли печиво й торти, робили м’ясні закуски, – каже Марія Куса. – Треба було грамотно скласти меню, розрахувати, щоб усього вистачило, нічого не змарнувалося».Марія Петрівна особисто була присутня, коли перед весіллям кололи кабана. Керувала, як розібрати тушку, на які шматки порізати філе. Звісно, працювала з помічниками, які допомагали підготувати кишки і фарш на ковбасу й кров’янку, відбити м’ясо на крученики, закоптити бочок.

«Раніше весільне меню було скромнішим, але натуральнішим. Із приправ – тільки сіль і перець, жодних хімікатів, – пригадує Марія Петрівна. – Кололи свиню, різали теля, з них робили м’ясні закуски. Оселедці купували, готували всім відомий салат «Шубу». На столі обов’язково мали бути прозорий холодець і «Олів’є», канапки зі шпротами. Вже під час першого застілля подавали одну-дві гарячі страви – голубці, кров’янку. З десертів були популярні налисники і желе – сирне або фруктове».Бабуся Марія радіє, що сучасним господиням неабияк допомагають міксери, блендери, духовки, електричні м’ясорубки. Раніше все доводилося робити вручну. Наскільки побутова техніка полегшує життя, Марія Петрівна відчула, коли 12 років тому побувала в Ізраїлі. Туди її запросила студентська подруга. Понад два місяці наша землячка балувала українськими смаколиками тамтешніх жителів. Вони дуже неохоче відпускали пані Марію додому і запрошували ще.

Однак жінка зрозуміла, що найкраще – удома. Її шанують і поважають. Адже Марія Петрівна одружила три покоління жителів Щурина й навколишніх сіл, від усіх чує лише гарні слова. Коли ми поцікавилися, які страви любить господиня, Марія Петрівна відповіла: капусняк, деруни, тушковану картоплю. За приготуванням дерунів ми і застали господиню. Ще досі пані Марія пече хліб, а щоб паляниці вдалися, місить тісто годину.Останні кілька років Марія Петрівна вже не так активно займається улюбленою справою. Більше часу приділяє домашньому господарству, а воно у жінки чимале – поросятко, кролі, кури, 30 соток городу. Бабця Марія навіть не планує збувати живність чи відмовлятися від городу. Вважає ці клопоти приємними й корисними для здоров’я, адже рух – це життя.

Оксана КУЦИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---