Волинського майстра цінують навіть за кордоном. РЕПОРТАЖ

Уже понад 40 років сільський умілець Володимир Дигалевич присвячує свій вільний час незвичайному хобі - плетінню кошиків. Заготовляє лозу на Стиру, а замість верстата у нього - мозолясті долоні. Про волинського майстра написав журналіст Петро Горщарук у своєму матеріалі для "Слова Волині".

"Завітавши в журналістських справах у село Сокіл, на одному з обійсть помітив паку виплетених з лози сапеток", - пише журналіст.

"Це наш сільський умілець Володимир Дигалевич виготовляє дуже потрібні в домашньому вжитку вироби. Дякуючи Володі, маємо в кожному дворі незамінну в господарстві річ", – повідали тутешні селяни.

Батьки Володимира залюбки демонстрували кошики, з усього видно було, що вони пишаються синовою майстерністю. Зараз старенькі на пенсії. Журилися, що в сина не склалося особисте життя, а він же такий добродушний та беручкий до роботи. Вже понад 40 років плете кошики. От і того дня ще зранку подався на Стир заготовляти лозу.

На узбережжі, вкритому густим верболозом, журналісти гукають Володимира. Він озивається десь аж з протилежного боку плеса. Невдовзі до берега причалив човен, на якому розкішним снопом вляглися лозинки.

Майстер вмощує лозу на велосипед, і усі прямують в село. А вже на обійсті Дигалевичів роззираються, щоб побачити верстат чи пристрій, за допомогою якого народжуються кошики. Володимир Йосипович показує свої мозолясті долоні: мовляв, ось мій «верстат». А допоміжними знаряддями є кілок, дерев’яний клинок, молоток і садівничий ніж. А також кмітливість і працелюбність майстра.

Володимир Дигалевич захопився плетінням кошиків ще в дитячі роки. Тоді цим ремеслом володіла половина села. Знаний в окрузі кошикових справ майстер Олексій Соковець, із сином якого товаришував Володимир, уміло залучав до роботи обох хлопчаків. Ось так Володимир Дигалевич навчився лозоплетінню.

У дорослому віці Володимир працював у місцевому колгоспі будівельником, проте ніколи не залишав своє хобі. Згодом це «хобі» стало основним його приробітком.

…Володимир Йосипович демонструє гостям свій талант. Для кожного виробу, каже, потрібно відібрати 150 лозин, найкраща сировина, що заготовлена осінню чи взимку, тоді вона не ламається, а кора – не здирається. Ось він виготовляє 12 «пальок» (обрізані товщі частини лозини), з яких робить хрестовину, зв’язуючи її тонкою, розділеною навпіл, лозою. Далі виплітає дно кошика, по колу якого кріпить 24 лозини, що в «організмі» сапетки слугують своєрідними ребрами і вправно обплітає їх тонкою лозою. Для ручок підбирає «виборну», тобто найкращу лозу, яку під час плетіння руки майстра прокручують, надають їй вигляду мотузки. І ось легкий, міцний і екологічно безпечний кошик, так би мовити, зійшов з конвеєра.

Щосезону Володимир Дигалевич виплітає чотири сотні сапеток. Понад сотню вже підготував для цьогорічного осіннього збуту. Адже багатьом селянам кошики стануть у пригоді при збиранні картоплі й іншої городини. Колись кошики Володимира Йосиповича забирали для потреб колгоспу.

"За радянської влади мій кошик коштував три карбованці, за ці гроші я міг купити 15 буханок білого хліба. Тепер оцінюю свій виріб у 20 гривень, за які можу придбати лише п’ ять буханців", - робить висновки майстер.

Кошики купують не лише односельчани та мешканці довколишніх населених пунктів, а й заїжджі поляки, білоруси. Купляють вироби старовинного ремесла і заготівельники картоплі зі Східних областей. Отож сокільські кошики служать людям і в Україні, і за її межами.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---