Волинський кіборг: ця війна триватиме ще не один місяць

Втримати позиції і вижити. Це було основне завдання танкового батальйону 93-ої окремої механізованої бригади, що стояв на обороні підступів до Донецького аеропорту, коли бойовики щільно накривали ці місця вогнем, а українські військові боролись не на життя, а на смерть.

Рожищанина Вадима Романюка мобілізували у серпні 2014 року. Танкіст за спеціальністю після строкової служби, за два тижні навчань на полігоні у Старичах Вадим стає командиром танка у складі 93-ої аеромобільної бригади. Далі – короткотривале бойове злагодження в селищі Черкаському і на передову.

Піски, Опитне, Водяне – Вадим Анатолійович окреслює територію, яку їм доводилось контролювати. Особливо важка ситуація була в той час в Пісках. Після підписання так званих «Мінських домовленостей» терористи активізували спроби штурму Донецького аеропорту, який потрапив у зону відведення українських військ.

- Страшні бої точилися на підходах до аеропорту на початку листопада, - згадує Вадим Романюк. – Ми танками прикривали колони, що проривались до вояків, які перебували в терміналах, відсікали вогонь ворога. Було страшно, були втрати, танк моїх побратимів в Пісках розбомбили. Вже другого листопада спільними зусиллями наші військові зачистили одне з приміщень нового терміналу, а згодом підняли над аеропортом три українські стяги.



Зі слів Вадима Романюка, перемир’я виявилось примарним. Бо позиції українських військових обстрілювали і вдень, і вночі. Вони ж, у переважній більшості, змушені були спостерігати за провокаційними діями супротивника. Добрим словом згадує волинський кіборг бійців Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектора, які не раз допомагали відбиватися від ворога.

Коли заговорили про те, що допомагало опанувати себе у важких ситуаціях, коли поряд смерть друзів, чоловік розповідає про свого комбата Дмитра Кащенка.

- Нам пощастило з керівництвом, - зізнається Вадим Романюк. – Командир танкового батальйону Дмитро Кащенко виявився не просто професіоналом військової справи, а відповідальною, стриманою та врівноваженою людиною. Він дорожив кожним своїм бійцем, власним прикладом навчав нас воювати, віддавав виважені накази, не раз ризикував власним життям заради життя підлеглих. Орден Богдана Хмельницького III ступеня, яким нагородили нашого комбата, вкотре підтверджує його мужність та героїзм у боротьбі з російським агресором.

А ще ця війна, яка, зважаючи на нинішнє посилення російської агресії на сході, на думку нашого співрозмовника, триватиме ще не один місяць, принесла йому хороших і вірних друзів.

- До цього часу передзвонюємося з хлопцями з танкового батальйону, розповідає Вадим Романюк. - Близькими, навіть рідними людьми стали для мене члени екіпажу мого танка – механік-водій Олександр Заєць з Києва та навідник Антон Євтушенко з Умані. Багато з цими хлопцями пережито, в них я впевнений, як у самому собі.

Доля танкіста значною мірою залежить від справності бойової техніки.

- Ми воювали переважно на Т-64. Техніка хоч і бойова, але застаріла. Ремонтували власними силами. Бувало, запчастини знімали з розбитих машин. Докладали максимум зусиль, аби бойова машина не підвела в найвідповідальніший момент.

І вона не підвела. Хлопці вистояли і вижили, повернулись додому. Розповідаючи про всі жахіття військових буднів, Вадим Романюк палить цигарку за цигаркою, аби заспокоїтись. Війна ще довго житиме в його серці. Та Вадим зізнається, якщо виникне потреба і знову покличуть воювати, не зрадить головному чоловічому обов’язку – захищати свою землю, свою країну, свою сім’ю. На таких патріотах і тримається наше військо, Україна загалом.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---