USD 27.6 27.8
  • USD 27.6 27.8
  • EUR 31.55 31.75
  • PLN 7.25 7.37

Було у батька два сини. Й обидва – футболісти, - династія Шевчуків з Луцька

Батьки заслуженого майстра спорту, гравця національної збірної України і донецького «Шахтаря» В'ячеслава Шевчука - Анатолій Сильвестрович і Олена Василівна - проживають на околиці обласного центру, в районі Теремного. До речі, їхній будиночок зовсім поруч із оселею колеги Слави і друга по збірній України Артема Федецького, інформує «Волинь-нова».

До слова, із відомим футболістом надзвичайно важко побачитись у Луцьку (останній раз він приїжджав у місто з «Шахтарем» на календарний матч з «Волинню», коли господарі сенсаційно перемогли гірників із рахунком 2:0).

«Коли у спортінтернат не взяли, слава не здавався»

«Так і напишіть: було у батька два сини. Й обидва – футболісти», - розпочав розмову із жартів батько захисника донеччан.

— І це ви про свою сім'ю?

— Так. До них можна було б додати і третього — їхнього батька, але я уже зав'язав із футболом, як кажуть, повісив бутси на цвях.

— Із В'ячеславом усе зрозуміло — він гравець-професіонал. А де ще один футболіст?

— Син Сергій. Він старший за Славу на рік, народився у 1978 році. Він майор, служить у Луцькому прикордонному загоні. У вільний від роботи час грає в міні-футбол чи у футзал. Коли ще сини були підлітками, Сергій, схоже, мав кращі задатки, навіть закінчив Львівський спортінтернат у групі відомого бомбардира львівських «Карпат» Володимира Данилюка. А Славу не прийняли туди на навчання, хоч уже тоді був надзвичайно технічним і розсудливим на свій вік гравцем. Підвела його слабенька фізична підготовка — у 15 років дійсно був худеньким і щупленьким.

— Однак футбол він не залишив?

— Після шкільних уроків Слава брав спортивну форму і поспішав на тренування, хотів довести, що ніщо не може зупинити його мрію — стати відомим футболістом. Першим тренером був Василь Войтович, який ще й зараз навчає хлопчаків азів цього виду спорту в дитячо-юнацькій футбольній школі «Волинь».

— Цікаво, брати бодай раз грали в одній команді чи один проти одного?

— Коли «Волинь» очолював Віталій Кварцяний, клуб проводив спарингові матчі з ковельським «Сільмашем», за який у той час виступав Сергій. Ось тоді моїм хлопцям доводилось суперничати на полі між собою. Згодом Віталій Володимирович очолив хмельницьке «Динамо», забравши із собою з Луцька Володимира Антонюка, Сергія Чабана, Віктора Мацюка, а разом із ними й ще юного Славка. До речі, сином уже тоді зацікавилось київське «Динамо», але Кварцяний вирішив, що йому підростати, мужніти краще буде у запорізькому «Металурзі», і відправив його до Олександра Томаха.

— Це у той період, коли «Металург» сенсаційно пробився до фіналу розіграшу Кубка України?

— Так, тоді столичний клуб легко переміг суперника із рахунком 6:1. Слава брав участь у фінальному поєдинку, навіть «заробив» пенальті на Георгієві Димитрадзе. А той день був пам'ятним для сина тим, що головний тренер «Шахтаря» Віктор Прокопенко, зустрівшись із ним, запросив приїхати на оглядини у Донецьк. Між іншим, я чув, що тоді і Йожеф Сабо, який тренував столичних динамівців, теж, як кажуть, поклав око на Шевчука.

«Мить, коли В'ячеслав підняв над головою кубок УЄФА, забути неможливо»

— У 2001 році В'ячеслав приїхав у Донецьк, але надовго там не затримався…


— У складі гірників він провів 12 матчів. Потім ще два в донецькому «Металурзі» і перейшов до ярославського «Шинника». У прем'єр-лізі чемпіонату Росії Слава зіграв 50 поєдинків, забив 4 голи і був безперечним лідером команди.

— А як він опинився у дніпропетровському «Дніпрі»?

— У сезоні 2004—2005 його запросив до себе з Ярославля Євген Кучеревський. Під його керівництвом син провів 11 зустрічей. А згодом відомий румунський фахівець Мірча Луческу, який очолював «Шахтар», повернув сина у Донецьк, де він до сьогодні виступає за гірників. Провів у чемпіонатах і розіграшах Кубка України понад 160 матчів. У його домашній колекції 6 золотих медалей чемпіона України, по чотири рази він разом із клубом вигравав Кубок і Суперкубок країни.

— А ще Кубок УЄФА.

— Цей почесний приз «Шахтар» завоював у сезоні 2008—2009 років. Пригадуєте фінальний поєдинок із бременським «Вердером», голи Адріано і Жадсона у додатковий час? Я кожну хвилину тієї гри пам'ятаю, наче вона відбувалась учора. І ту незабутню мить, коли син підняв над головою один із найпочесніших європейських футбольних трофеїв — Кубок УЄФА.

— Анатолію Сильвестровичу, а як часто вживу спостерігаєте за грою В'ячеслава?

— Бував у Донецьку на календарних матчах «Шахтаря» у чемпіонаті України, у Львові, Києві, коли Слава виступав за збірну країни. Особливо переживав і хвилювався, коли тривали відбірні матчі до світової першості у Бразилії. А скільки здоров'я відібрали зустрічі плей-оф із командою Франції, важко словами переказати.

— Ви обговорювали цю тему з сином?

— Ні, матчі з французами ми детально не аналізували між собою. Думаю, що були допущені деякі помилки у тактичному плані, а також із визначенням основного складу на повторний поєдинок у Парижі. А ось щодо його дій в усіх календарних іграх українського чемпіонату обговорюємо. Я намагаюсь критично підходити до багатьох епізодів. Він ніколи не суперечить, а слухає, іноді контраргументує, але завжди вдячний за поради.

— Ще одне запитання, суто сімейне, хотів би поставити мамі. Скажіть, Олено Василівно, син матеріально допомагає батькам? Адже не секрет, що усі гравці «Шахтаря» мають високі заробітки.

— Звичайно, як і всі виховані діти. Слава постійно передає чи привозить нам різноманітні подарунки. Мене радує сучасною косметикою, а батькові, наприклад, подарував автомобіль «Мерседес». Син дуже уважний і щедрий до усіх родичів, особливо до наймолодших. А ще Слава без особливого афішування займається благодійністю. Так, дитячу команду свого першого тренера Василя Войтовича він забезпечує новою формою, спортінвентарем. Коли ж останній раз гостював на Волині, то відвідав Рожищенський навчально-реабілітаційний центр, куди завіз його вихованцям різні подарунки.

— А після сенсаційної поразки «Шахтаря» у листопаді в Луцьку від «Волині» Слава провідував батьків удома?

— Син заходив до нас у гості напередодні матчу ввечері. Я, на його прохання, приготувала борщ червоний, який він дуже любить. А на грі лучан із донеччанами я, скажу відверто, вболівала за команду Кварцяного. Думала, хай гості не деруть занадто носа — волиняни без бою не здадуться.
Загрузка...
Коментарів: 3
позитив Показати IP 18 Січня 2014 12:06
є ще ким пишатися на Волині! так тримати!
нікітіни Показати IP 18 Січня 2014 15:41
раді за цю сім'ю щастя й здоров'я батькам та дітям
розумний Показати IP 18 Січня 2014 18:10
Було у матері три сини: один розумний, а два - футболісти... (Народна говірка).

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.