Луцькому Матеусу сьогодні 50 років

13 грудня вже легендарний гравець луцької «Волині» Олег Федюков святкує свій 50-й день народження. В активі Олега Івановича не тільки чемпіонське золото осені 1989-го та першолігове весни 2002 року, але й беззаперечний авторитет у клубі. Чого варте тільки його жартівливе прізвисько Феррі, присвоєне йому за аналогією із стилем гри італійського захисника «Інтеру» Рікардо Феррі! Щоправда, Федюков – «Феррі» швидше за залізним характером і волею до перемоги. Відтак, інше футбольне прізвисько Федюкова – «луцький Матеус». Крім усього, Олег Іванович – лідер за кількістю зіграних матчів у складі «Волині» - 563 поєдинки (21 гол).
Сьогодні ювіляр вже отримав численні привітання, - повідомила прес-служба лучан.
Приємні слова про Олега Федюкова розповіли його друзі.

Володимир Дикий: «На початку 1990-х ми грали у Луцьку із охтирським «Нафтовиком». Виграли впевнено, але той матч мені не цим запам’ятався. Під час матчу стався жорсткий стик Федюкова із суперником – останній «зарядив» Олегу коліном в обличчя. Матч продовжився, Федюкову надали допомогу, але він вряди-годи казав нам: «Щось мені тут болить, ой, щось болить». Після матчу виявилося, що Олег зіграв майже увесь матч із тріщиною в щелепі… У цьому епізоді увесь Федюков

Андрій Федецький: «Якось ми відпочивали разом із сім`ями, я запитав в Олега: «Чому ти народився на Андрія, а назвали Олегом?». Він каже, що мама літеру «р» погано вимовляла, то вирішила не ускладнювати життя. А якщо без жартів, то Олег – чудова людина, надійний гравець. Він емоційний буває, але це тільки через надто велику любов до Футболу. Зичу йому усіх гараздів, особливо у тренуванні нашої молоді».

Василь Леськів: «Ми дружимо ще із військового училища. Я добре знаю і його дружину Олю, дотепер ми завжди на телефоні, та й живемо майже поруч… Від імені усіх «карпатівців» вітаю Олега із ювілеєм! Приємно, що в його футбольній кар’єрі і просто в житті були веселі моменти-ситуації, у яку ми потрапили якось на початку 1980-х. Грали на армійському турнірі в Баку і так вийшло, що залишилися жити там на цілий день, маючи 5 рублів у кишені. І вижили солдатики майже без грошей!».

Віталій Кварцяний у книзі «Футбол – це не тільки перемоги»:
«…У наступному 1986 році «Волинь» була на зборах в Іршаві, до нас приїхав тренер-селекціонер дніпропетровського «Дніпра» Євген Мефодійович Кучеревський. Він розмовляв зі мною за Сторчака і Федюкова, хотів їх забрати в «Дніпро». Я сказав, щоб розмовляв з Маркевичем.
Мирон Богданович не хотів віддавати цих футболістів і не зустрівся з Кучеревським. Маркевич пручався, Покора пручався, а я став посередником у вирішенні цього питання, підтримував футболістів, трошки був наївний. Звісно, погано, коли лідери йдуть, але мені було всього 33 роки і я вважав престижним, що футболіст з Луцька йшов у «Дніпро».
Чемпіонат 1986 ми почали з виїзду до команд «Чайка» (Севастополь) і «Таврія» (Сімферополь). Першу гру зіграли 1:1, дуже сильно відіграв Вася Сторчак, забивши гол. І Ємець Володимир Олександрович, і Жиздик Геннадій Опанасович почали дзвонити Маркевичу, мені, начальнику команди Покорі і вмовляли відпустити до них хлопців. Тоді Маркевич не витримав і довірив нам вирішувати долю футболістів. Як ми вирішимо, так і буде. Моя думка була: хлопців треба відпускати.
Тоді не було ніяких трансферів, ніяких грошей, ніхто ні за кого не платив. Ми зіграли дві гри, до мене підійшли Федюков і Сторчак. Я часто мав завдання від Маркевича багато працювати індивідуально з футболістами. Після тренування ми залишалися, відпрацьовували фінти, удари, якісь моменти, мені було цікаво з ними індивідуально вдосконалювати майстерність. Вони запитали: «Віталій Володимирович, як ви думаєте?» Я відповів: «Думаю, ви будете грати». Ми були молодими тренерами, нам цікаво було, що з Луцька хлопці йдуть грати в таку серйозну команду, як «Дніпро». Мирон Богданович не був проти і ми їх відпустили.
Вони поїхали, влилися до складу. Сторчак не відразу, але потім став одним з лідерів «Дніпра», а Федюков відразу потрапив до складу і грав лівого захисника, навіть в Кубку УЕФА дебютував проти «Легії» (Варшава). Олег грав дуже добре, але потім йому зламали ногу, і він втратив місце в основному складі. Він перейшов в Нікополь, і в 1989 році я його повернув до Луцька.
А було це так…
В кінці 1988 року «Карпати» приймали нікопольський «Колос», за який грав Олег Федюков. Вранці він з командою повинен був покинути Львів, тому для розмови у нас залишалася тільки ніч. Я разом з Барабасевичем автобусом в 12 години ночі приїхав до батьків і почав їх вмовляти. А його дружина Оля була вагітна другою дитиною. Кажу: «Олег, давай назад в Луцьк повертайся. Завдання будемо ставити - перше місце». Обговорювали дуже довго. Олег каже: «Я б не проти, але у мене квартира двокімнатна в Дніпропетровську». Я йому пообіцяв зробити квартиру в Луцьку.
А Оля його каже: «Віталій Володимирович, ми Вам віримо, але вагітних не можна обманювати». Коли тягнули з квартирою, я волосся на голові рвав, щоб вирвати Федюкову житло.
Через деякий час посилаю в Дніпропетровськ Барабасевича. Кажу: «Толя, їдь до Кучеревського, проси його, щоб віддав Федюкова». Євген Мефодійович сказав: «Я віддам, якщо він хоче в Луцьк повернутися. У нього травма, він то грав, то не грав, але нехай здасть двокімнатну квартиру, нам Червоному треба дати». Це був серйозний процес. Федюков здає квартиру, приїжджає в Луцьк у 1989 році, вже з командою працює на зборах, а ми йому ще квартири не вирішили. Вони вірили мені, в підсумку Олегу дали двокімнатну, а потім трикімнатну квартири, а двокімнатну ми віддали Польному. На це знадобився час, але слово ми стримали».

Довідка:
Олег Федюков народився 13 грудня 1963 року у місті Миколаєві Львівської області. Ще школярем почав грати у команді «Цементник» з рідного міста. Згодом партнери та вболівальники Олега часто жартували з приводу назви його першої команди: Федюков «цементує» захист.
Коли прийшла пора служити в армії, Олега прийняли до команди Львівського вищого військово-політичного училища, що виступала в чемпіонаті УРСР серед КФК, а згодом був переведений у дубль першолігового СКА «Карпати». Наприкінці 1984 року головний тренер луцького «Торпедо» Мирон Маркевич запросив Федюкова до Луцька. За підсумками сезону 1985 року Олег був включений Федерацією футболу УРСР до числа 22 найкращих гравців чемпіонату.
На початку 1986 року Олега запросили до дніпропетровського «Дніпра». Федюков зіграв у двох матчах Кубка УЄФА, став володарем Кубка Федерації футболу СРСР. У 1988 році грав у першій лізі чемпіонату СРСР за нікопольський «Колос» і звідти взимку 1989 року повернувся до «Волині». Того ж року Федюков зійшов на золоту вершину чемпіонства України.
Відтоді, за винятком 1994 року (сезон у «Карпатах») Олег Іванович незмінно захищав кольори «Волині». Саме він був ключовою фігурою у чемпіонському складі 2002 року. Закінчив кар’єру Федюков наприкінці 2003 року.
Після цього Олег Іванович працював тренером з футболу, очолював групу юнаків у ДЮФШ «Волинь», обіймав посаду тренера команди U-19, нині він старший тренер молодіжного складу «Волині».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---