Борошно стає дефіцитом

А чому борошно повинно дорожчати? Врожай був гарним, бензин, на час прибирання, був дешевше ніж сьогодні, електроенергія теж - так в чому питання?! Якщо б сьогодні врожай збирали - інша справа. А тут як завжди - хочуть навар зняти на рівному місці, як і з гречкою! Ось тут і повинна держава дати по руках!

Та прри цих ідіотах скоро взагалі нічого ніде не буде. А в єгипті картоплю купуватимемо, в китаї гнречку, в ізраїлі молоко та м"ясо.

Колись мальовничі лани України в середині літа рясною ковдрою вкривали дрібненькі білі або рожеві квіточки, зібрані в суцвіття. Вони принаджували до себе міріади бджіл-медоносів. Але разом з корисними та працелюбними комахами злітались на гречку також і «трутні»: білополяки, татарські й турецькі ісламські фундаменталісти, німецькі імперіалісти та інші загарбники й поневолювачі України. Окупанти мали на меті не тільки привласнити продукт невсипущої важкої праці мільйонів простих трударів, а й зруйнувати вікову єдність братнього російського й українського народів. З того часу гречка стала символом закріпачення й плюндрування України, символом відсталості і Руїни. Не дарма гоноровиті польські пани разом з розбишаками-запорожцями принизливо називали українських селян «гречкосіями». Минули роки і українська народна культура пов’язала плоди гречихи з багатьма ганебними явищами тогочасного життя. Ще й зараз деінде в селах кажуть: «вскочити у гречку», «волів би в гречку» (що означає зраджувати дружині/чоловікові). А неслухняних дітей ставили на коліна на гречку в кутку. Така ось була варварська «педагогіка», нищівну критику якої з гуманістичних та матеріалістичних позицій дав А.С.Макаренко. 1917 рік відкрив нову сторінку в історії народів колишньої Російської імперії, в тому числі й українського. Спільними зусиллями взялися вони долати наслідки феодально-буржуазного гноблення, будувати світле майбутнє й сьогодення свого нового дому – СРСР. Здавалося б, потрібні століття, щоб подолати відсталість успадкованого молодою радянською державою господарства. Але вже перші будівельні майданчики двоєнних п’ятирічок показали потенціал прогресивного розвитку, закладений в історичних перевагах соціалізму. Проте мирні будні радянських людей були трагічно перервані віроломним нападом банди фашистських агресорів на чолі з гітлерівською Німеччиною. З приходом гітлерівців почалося виконання на українських землях геноцидного плану по знищенню слов’янського генофонду – сумнозвісного плану «Ост». Одним з практичних напрямків реалізації цієї злочинної стратегії було зниження калорійності та якості харчування населення на окупованих «cхідних територіях». Так, все зерно жита й пшениці німці відбирали, а селянам залишали трохи проса і гречану крупу. В німецьких документах про це згадується як про «Buchweizenkrieg» – «гречану війну». Людожерський задум гітлерівців базувався на тому, що гречка містить відносно мало вуглеводів, які до того ж довго і погано засвоюються організмом. Наслідком стало хронічне недоїдання, що особливо погано відбивалося на здоров’ї дітей. Але не вдалося нацистським нелюдам зломити мужній дух українського народу. Як писав П.Тичина: «Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб та вугіль крала... О, як твій дух осатанів! Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? — та, подавившись, падаєш в траву... Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу». Славетна радянська армія, братній російській народ не залишили спаплюжену Україну під ворожою окупацією, вщент розгромили підступного ворога, викинули його геть з наших ланів і степів. Україна, об’єднана нарешті в сучасних кордонах, зітхнула з полегшенням. Зітхнуло вільно і все прогресивне людство, від якого раз і назавжди (будемо сподіватись) була відвернута смертельна загроза фашистської чуми. Наша земля згоювала рани і розквітала молодим, пишним цвітом. Мирне будівництво принесло в кожну українську сім’ю добробут, впевненість у майбутньому. В сільському господарстві впроваджувались нові прогресивні методи рільництва, вводились в культуру нові сорти рослин. Справжнім проривом і базою для розвитку тваринництва стало масштабне вирощування кукурудзи. Відсталі, непродуктивні культури відходили в минуле. На порядок денний встало «гречане питання». Однак процеси поступу на певний час були зупинені насильницьким розвалом Радянського Союзу, деградацією у всіх сферах життя, зокрема і в сільському господарстві. Стагнація лише посилилась з приходом до влади «помаранчевих» – американських агентів, непрофесійних політиканів і казнокрадів. Лише Партія регіонів України на чолі з її видатним керманичем Президентом України Віктором Федоровичем Януковичем врятували нашу державу від продовження руйнівної помаранчевої вакханалії. Запрацював верстат на заводі, закрутилось колесо автомобіля в автоколоні, загуркотів трактор у полі. Лідери Росії та України знов дружньо потиснули один одному руки. Нарешті дійшла черга до модернізації сільського господарства. «Гречкосійство» відправлено до анналів історії. І правильно! Адже кожному школяру повинно бути відомо, що врожайність гречихи складає всього 8-10 центнерів з га, що в два рази менше врожайності, наприклад, пшениці. Засівати українські лани гречихою в добу генетичної інженерії, великого адронного коллайдера і інтернету не тільки дурість, але й злочин, адже світ вже здригається в конвульсіях глобальної продовольчої кризи. Запорука конкурентноздатності держави в нових умовах – це високі врожаї та дешеве продовольство. Тому гречка в полі – наш ворог номер один. А ворога треба не тільки знати в обличчя, а й спробувати його на смак. Маємо надію, що зразок, який Ви, дорогий споживач, тримаєте в руках, буде надійно слугувати цій благородній меті, надихаючи Вас на пильну охорону продовольчої безпеки України.