Дівчина з Волині - у рейтингу найколоритніших бійців АТО

Нарівні з чоловіками на сході країні беруть участь в антитерористичній операції і жінки. Одна з них – Марійка Годунок із села Вербка Володимир-Волинського району. Згідно з версією «Еспресо. TV» Марійка потрапила у рейтинг ТОП-6 «найколоритніших» бійців, які захищають Україну у зоні АТО, - повідомляє «Вісник+К».

Раніше Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло, що на Донеччині Марійка застудилася і захворіла пневмонією, лікувалася у Луцькомувійськовому госпіталі. Про це йшлося у матеріалі 22-РІЧНА ВОЛИНЯНКА - БОЄЦЬ АТО.

Молоді, відважні, незламні. Власним життям готові боронити мир і спокій в Україні. Такі різні долі, але об’єднані в одну фронтову долю бійців АТО. Те, що вона у ТОПі, для самої Марійки – велика несподіванка. Адже вважає, що нічим особливим не вирізняється. Хіба що у будь-якій ситуації не втрачає почуття гумору та оптимізму.

МАРІЙКА ГОДУНОК – ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ ЗА КОНТРАКТОМ

Воювати ж поїхала, бо отримала наказ. Чесно зізнається, що в армію потрапила випадково – навчалася заочно у Тернопільському економічному університеті на платній формі. Шукала роботу – і знайшла у 51-й ОМБ. Після закінчення «учебки» стала зв’язківцем. Служба сподобалась. Та так, що після першого контракту у квітні 2014 року підписалася на другий. У той час схід країни ще не палав, але Крим уже було анексовано, і вийшов наказ про часткову мобілізацію.

– У квітні навіть не уявляла, що буде так серйозно, – пригадує Марійка. – Думали, ну, виїдемо на місяць на навчання на полігон. Звідти ж попали на схід. Мовляв, постоїте до президентських виборів і додому поїдете. Якби нам хтось сказав, що буде потім, не повірила б. Коли під Волновахою хлопців постріляли, зрозуміли, що не казка почалася. Треба брати себе в руки, налаштовуватись на виживання.

А виживати там, на чужині, було важко. Ніби одна країна, а клімат зовсім інший, навіть комахи не такі, каже Марійка. Незначний поріз на пальці, і той довго заживає.

– Спочатку були у палатках. Але почалися обстріли «Градами», тож довелося рити окопи і жити там, – згадує військові будні дівчина. – Було не те, що страшно, а дуже страшно. Цей стан навіть важко передати. Рятувалися тільки молитвою. А потім так звикли, що коли не стріляли, то казали, що щось дивне відбувається.

На війні, каже, до всього звикаєш: і до відсутності елементарних побутових умов, і навіть до того, що постійно на собі доводиться носити бронежилет вагою 12 кілограмів з «розгрузкою» і автоматом. Не можна звикнути лишень до одного – смерті товаришів.

– Коли загинув командир нашого відділення зв’язку майор Віктор Хмелецький, для нас це був шок. Довго не могли повірити у те, що його немає. Поїхав налагоджувати зв’язок, коли ми вкотре переїжджали, і потрапив під обстріл. Осколок якось «обійшов» бронежилет. Віктор Хмелецький був дуже доброю людиною, підтримував нас, оптиміст страшенний. Завжди казав: «Усе буде добре». Без нього просто неймовірно тяжко.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

НА ФРОНТІ

Свій день народження на фронті Марія не забуде до кінця життя.

– 18 червня мені було 22 роки. Саме переїжджали з Новоукраїнки. Мені полковник знайшов і подарував трикольорового кота на удачу. Але особливо вразив розкішний букет троянд. Навіть не знаю, де хлопці його знайшли. І торт. Було дуже приємно. Для нас уже було свято, коли день прожив, а тут ще стільки позитивних емоцій!

Сьогодні Марійка далі проходить службу у Володимирі-Волинському. Її уже перевели у 14-ту бригаду. Дуже переживала за свого брата Сергія, який декілька місяців був на сході. Коли хлопець, якому тільки 19 років, дізнався, що сестра у Донецькій області, то пішов і добровільно підписав контракт. Чим також додав чимало сивини у коси матері. Цими днями Сергій приїхав у відпустку.

– Коли дзвонила, навіть не говорила батькам, де я, – каже Марійка. – Але ж є сусіди, які сказали, що ми там, на сході. Як приїхала у серпні і побачила маму, серце краялося – так вона за цей час змарніла. Мама казала, що вперше спала спокійно, лише коли зрозуміла, що я – у сусідній кімнаті. Тато ж казав: «Ти тільки приїдеш, зразу ж звільняєшся, хай чоловіки воюють». Але то він так бурчав. Сам також працює у нашій військовій частині. Так що у нас сім’я військових.

ЗАМІЖ ЮНА КРАСУНЯ ПОКИ НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ

– Навіть на війні судженого не знайшлося. Значить, ще не пора, – мудро розмірковує дівчина. – Особливо у наш час нестабільності. Хай уже буде мир, тоді й про особисте життя подумаю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---