Помер Микола Царенко

Царство Небесне цій висококультурній, освіченій, добрій, щирій і вимогливій людині! Я знав його особисто, його сина, нині вже покійого, і дочку (дай Боже ій здоровя!). Він зробив для волинської культури більше, ніж після нього усі чиновники, разом взяті. Я памятаю Луцьк 100-тисячним містом. Через кілька місяців після того, як з молодою дружиною після закінчення вузу приїхав в Луцьк, московська телевізійна програма "Время" ввечері повідомила, що в Луцьку народився 100-тисячний мешканець - хлопчик. Батьки отримали за цього щасливчика подарунок - ключі від двохкімнатної квартири. То був дуже цікавий час. Луцьк ріс, як на дріжджах. Оночасно будувалиьсь 5 величезних підприємств-гігінтів, два з яких сьогодні заросли бурянами і на них можна знімати американські трилери. Памятаю, в ценрі міста, де нині стоїть будівля театру, був невеликий парк-сквер. На його місці мав бути збудований театр. Усе було дефіцитом: цемент,шифер, метал, оздоблювальні матеріали. Постало питання "діставати" гранітні і мармурові матеріали для оздоблення цієї споруди в центрі нашого Луцька. Проблему вирішили доручити директору обласного художньо-оформлювального комбінату - Синилевичу. Він відбув на 2 тижні в Казахстан, а за ним прийшли 4 вагони цих дефіцитних матеріалів. Усе робилось під керівництвом покійного Царенка. На будівництві двічі на тиждень проводились оперативні наради з участю не нижче 2-го секретаря Волинського обкому партії. При всіх труднощах робота по будівництву велась швидкими темпами. Сьогодні ж школу в Ворончині Рожищенського району чи в Ростані Шацького будували по 20 років, а 10-ту шахту Нововволинська будують вже 22 роки. За цей час вона "зїла" 200 бюджетів міста. Це не ностальгія за тим часом, просто, не все було погано, були відповідні вимоги, відповідальність, керівники проходили всі щаблі службової ієрархії, а не вивалювались, як чорт з табакерки. При Царенку зявились у місті і інші важливі обєкти культурного призначення. Хай ще раз земля буде пухом цій чудовій людині! Співчуття сімї, а Луцьк повинен довго сумувати за такими керівниками.