«Ми самодостатні, і про це говорить наша історія». Оксана Штанько – про те, що повинні знати лучани про своє місто. Інтерв’ю

«Для нас зараз дуже важливо сформувати свідоме покоління лучан. Якщо ми не знаємо, хто ми, чиї ми діти, звідки походимо, то дуже важко відчувати себе самоцінними в принципі. Особливо – на щодень, коли твою країну намагаються знищити. Для того, аби свідомо розуміти, заради чого ми стоїмо, потрібно знати свою історію», – зазначила історикиня, дослідниця історії Луцька Оксана Штанько.

Тривалий час вона працювала менеджеркою з туризму, згодом очолювала Центр туристичної інформації та послуг у Луцьку. Нині керує науково-експозиційною роботою в Музейному просторі «Окольний замок».

Про волинських міщан і шляхту, З’їзд європейських монархів, луцьких кликунів, улюблений Окольник, новий інтерактивний путівник для дітей, цікавих особистостей в історії Луцька і те, що повинні знати лучани про своє рідне місто, Оксана розповіла в інтерв’ю Волинським Новинам.

Ми знаємо тебе передусім як історикиню, дослідницю Луцька. Як розпочалася твоя пригода з містом?

Моє знайомство з Луцьком розпочалося достатньо давно, ще в 2004 році, коли я стала студенткою історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки. Вибір фаху, загалом, став легкою і напівкурйозною справою. До речі, я з Бран на Горохівщині. Нині це Луцький район. Історично – Луцький повіт Волинського воєводства. Той, який люблю і досліджую в часі ХVI–ХVIІ століть.

10 клас. Я прийшла додому зі школи. Мама запитує: йдемо на буряки? Відповідаю: так, звичайно, ходімо. За розмовою на полі мама довідувалася: що в школі було сьогодні. І я їй переповіла один із сюжетів совітщини (бо ж 10 клас), про який на уроці історії розповіла вчителька. Мама каже: ти так цікаво розповідаєш, може, підеш на історика? Відповіла: може, я піду на історика. Отак з легкої подачі й мотивації мами нині роблю те, що мені справді дуже подобається. Тоді моя доля вирішилася, а історія за кілька років стала моєю професією.

Закінчуючи п'ятий курс, постало питання, про що писати маґістерську роботу. Мій науковий керівник, а тепер – мій чоловік, Володимир Пришляк, запропонував дослідити історію ранньомодерного Луцька. Аспект самоврядної історії тоді ще не був достатньо вивченим. Раніше Луцьк досліджували здебільшого київські дослідники. І це десь логічно, бо архів (Центральний державний історичний архів України, м. Київ) розташований у столиці на Солом'янці.

Джерела з історії Луцька, зокрема, XVІ–XVIII століть, надзвичайно обширні. Це актові книги. Вони направду – скарбниця інформації про повсякденне життя наших далеких предків. Це потрібно досліджувати, і добре, коли це робить хтось із місцевих мешканців. Ти не просто знаєш описані у документах вулички, а читаєш про них і дізнаєшся ще більше. Можеш порівнювати, співставляти із сучасним виглядом і сенсами.

Я погодилася. Тим паче, що ми спільно обрали тематику Луцького маґістрату, Луцька самоврядного, європейського. Нині це одна із тез, яку ми широко промуємо в Окольному замку. Дуже хочемо, аби наші відвідувачі, найперше – молоде покоління, якомога швидше позбувалися комплексу меншовартості. Ми самодостатні, і про це промовисто говорить наша історія.Читати ще: Потреби і проблеми волинян ХVІ століття: про що свідчать описи замків

Що в роботі історикині тобі подобається найбільше: праця в архівах, вишукування маловідомих фактів чи відкривання лучанам їхнього рідного міста з нових перспектив?

Напевно, все згадане в комплексі. Звісно, виявляти, відкривати в архіві документ, який, можливо, спочатку писав наживо писар у ХVІІ столітті, потім бачив і упорядковував архіваріус десь у ХІХ, а тепер, за 200 років, ти – якщо попередньо справу ніхто не опрацьовував, що теж трапляється, – це мегацікаво. Розумієш, що точно відчитається родзинка, яка додасть чергової барви в історію міста.

Але, мабуть, найзахопливіше – розповідати це лучанам. Академічна наука, безсумнівно, потрібна, вона важлива. Моє завдання – подавати результати досліджень правдиво, адекватно, а головне – цікаво. Так, аби гості Луцька/Окольника розуміли: наша історія багатопластова, захоплива, має всі підстави бути фільмованою.

Дослідивши певний аспект минувшини свого рідного міста, знайшовши прізвище, яке існує сьогодні, ти можеш сказати людям: от дивіться, людина з вашим прізвищем мешкала в Луцьку 300 років тому. Вона не обов'язково ваш прямий родич, але ймовірно. Так можна і треба шукати зв'язок між поколіннями. Історія, яка здається далекою, вмить стає значно ближчою – крізь призму повсякдення, того, чим люди цікавилися, як жили, що любили, про що думали, чи були в них на першому місці всі ті самі цінності, що у нас сьогодні. Історик – це людина, яка, певною мірою, любить пригоди. Знаходить їх на сторінках давніх документів.

Цікаво спостерігати за тим, як відвідувачі на екскурсіях в Окольному замку, реагують на певну інформацію. Колись вислів «українська шляхта» або «волинська шляхта» вважався не співмірним з реальністю. Що ви таке кажете: шляхта – це ж точно польське! Або приходять люди з прізвищами на кшталт Марковська, Сомська, Загоровський, які доволі часто переконані, що мають польське коріння. Але якщо розібратися, то цілком можливо, що це не завше так і походження може бути місцевим. Таких речей насправді дуже багато. Вважаю, що фах історика – це те інтелектуальне ремесло, яке дозволяє тобі прожити життя не нудно.Читати ще: Кілька штрихів до історії луцьких вірменів чотириста років тому

Якщо не помиляюся, саме ти віднайшла в архівах інформацію про уряд кликуна в Луцьку, так?

Мені свого часу пощастило знайти інформацію про те, що у березні 1640 року лучани погодилися збирати кошти, додатковий податок, аби в місті існувала нічна сторожа, тобто сторожа, яка оберігатиме спокій лучан у нічну пору. Загалом же кликуни відомі в Луцьку ще з ХV століття. Добре відомо про знахідку міжвоєння – кахлю, датовану цим старожитнім часом, із зображенням кликуна. Тому я не сказала би, що відкрила Луцьку кликунів. Ні. У місті про них давно знали. Але оцей маленький аспект-пазлик про нічну сторожу – вочевидь, так. Тут велика подяка Катерині Мойсіюк і усій команді Управління туризму та промоції міста Луцької міської ради, бо завдяки їм, з 6 березня щороку, опівдні на В’їзній вежі Луцького Верхнього замку розпочинає сезон сурмління нинішній кликун Андрій Єдинак.Як на мене, це гарний приклад того, як історія перетворюється на сучасний елемент туристичного обличчя та привабливості міста.

Читати ще: Міську владу Луцька обирали у січні

Із чим пов’язане сурмління з вежі Луцького замку?

Про кликунів на вежах верхнього Луцького замку читаємо в Ревізії Луцького замку 1545 року. До Луцька за окремий податок, який іменувався кликовщизною, мали приходити четверо хлопців з Радомишля (Радомишль – село в сучасному Луцькому районі). Вони, власне, і були служебниками, які виконували функції кликунів. От якраз на вежах, перегукуючись між собою словом «вартую», стерегли спокій, за потреби – сповіщали лучан про небезпеку. Це замкові кликуни.

Окремо існувала міська сторожа. Окрім сурмління, виголошування інформації про потенційну небезпеку, міські слуги серед своїх обов'язків мали озвучення на Ринковій площі рішень маґістрату, королівських розпоряджень або оголошень про збір податків.

Читати ще: Звідки в Луцьку з’явилися кликуни і що вони робили 400 років тому

Яка особистість з історії Луцька є для тебе найбільш симпатичною?

Цих героїв луцької старовини дуже багато. І я деколи ловлю себе на думці, що сприймаю їх радше як якихось казкових персонажів, а це ж були справжні люди, які жили своє життя 350–400 років тому.

Ще одна особливість актової документації – ми з неї дуже мало можемо дізнатися про хороші вчинки людей. Це судова документація – своєрідний світ тогочасного криміналітету ХVІ–ХVІІ століття: суперечки, хто на кого здійснив напад, посягнув на честь, відібрав маєтності тощо.

Мені симпатичні славетні міщани, які виринають до нас крізь призму Луцької війтівсько-лавничої книги 1638–1640 років, зосібна – Ян Томкович. Луцький писар, який залишив нам цінний спадок у вигляді збереженої міської книги. Це міщанин, що був у контексті усіх подій у місті. Знаємо, що його дружину звали Марта Іванисівна. Жінка належала до громади луцьких вірменів. Фактично кожного разу, коли потрібно було занотовувати судові вироки Луцького маґістрату чи певні справи, які стосувалися історії нашого міста, він це безпосередньо робив. А ще – вдячна Яну Томковичу за гарний почерк, який можна легко відчитати.

Також маємо унесену до актів присягу Яна Томковича на міське писарство. У березні 1639 року писар виголосив урочисто-сакральний юрамент, де обіцяв «служити місту його королівської милості Луцькому, бути вірним Богу, панам райцям і всьому поспільству (міській громаді), не розголошувати міських таємниць, однаково записувати і виголошувати тексти судових справ бідним і багатим мешканцям Луцька». Гарно ж!Читати ще: П’ять історій весняного Луцька

У вересні Луцьк відзначав свій 941-й день народження. Що, на твою думку, лучани повинні знати про своє рідне місто?

Їхнє місто давнє. З багатою історією. Такою, що не потребує зайвих вигадок і легендаризацій. Лучани мають усі підстави пишатися своєю минувшиною. А якщо вони міщани в енному поколінні, точно знають, що їхні бабусі, прабабусі чи дідусі, прадідусі народжувалися і жили в Луцьку, – то це ще й місто, яке творилося руками і розумами їхніх прямих предків.

Перша документальна згадка сягає далекого 1085 року. Якщо ж копнути ще глибше в археологію або читати польські хроніки, то під тисячним роком є згадки про те, що Луцьк, ймовірно, вже існував.

Лучанам належить знати і розуміти, що подія, яка сталася тут у 1429 році, мала непроминальне значення для подальшого розвитку міста і визначала чимало важливих аспектів у геополітиці всієї Центрально-Східної Європи. Безсумнівно, ми не можемо сказати, що питання, які виносилися на цю зустріч, за кілька днів були повністю вирішені. Цим з'їздом започаткувалася потужна ініціатива перетворити Велике князівство Литовське у королівство. І хто знає, якби Бог відміряв Вітовту трішки довший життєвий шлях, можливо, ми знову мали би свого короля. Я не випадково вживаю слово «знову». У середині ХІІІ століття волиняни, і не тільки волиняни, мали короля. Йдеться про Данила Романовича.

Наше місто упродовж багатьох століть було таким самим європейським, як Прага, Краків, Відень та інші, в європейськості яких ми не сумніваємося. Чому я про це так ствердно кажу? Тому що демократичність, прогресивність, європейськість у тому часі вимірювалися трьома чільними аспектами. Це маґдебурзьке право (самоврядування), регламентоване цехове ремесло і свобода віросповідання.

Дуже часто, говорячи про людей ХVІ–ХVІІ століть, називаючи їхні родові імена, як-от Сангушки, Чорторийські, Заславські тощо, багато хто думає, що це найпевніше були поляки. Але якщо зазначаємо, наприклад, про Гулевичів, Древинських, Братковських, зосібна, Гальшку Гулевичівну, – щодо православності цих персоналій, а, відтак, приналежності до русинського походження (ці два аспекти часто уніфікують) – сумнівів менше. Свобода віросповідання, однак, визначала ще і право на пошук себе, близьких сенсів і цінностей – це дуже важливо. Стати католиком чи протестантом тоді не завжди означало відрізати чи заперечити вікову історію свого роду.

Про всі ці аспекти маємо пам'ятати. Наступного разу, коли поїдемо в Європу, будемо захоплюватися архітектурою Дюссельдорфа чи Верони, розуміймо, що Луцьк уподібнено міг би мати свої пам’ятки архітектури з тих часів. Російська імперія наприкінці ХVІІІ століття прийшла і впевнено робила все, щоб відрубати наш зв'язок з тим європейським, прогресивним, демократичним, що тут було. Міської забудови це теж суттєво торкнулося.Читати ще: З'їзд монархів 1429 року в пам’яті луцьких міщан. 360 років потому

Тему З'їзду європейських монархів у Луцьку ми активно обговорюємо останнім часом, зокрема у зв’язку з підготовкою до відзначення річниці в 2029 році. Як вважаєш, не зарано ми почали готуватися до відзначення цієї дати?

Думаю, що точно не зарано. І добре, що лучани активно розповідають усьому світу про своє.

У 2019 році, коли була 590-та річниця, на рівні міста й області відбувалися різні заходи, як-от міжнародна наукова конференція у приміщенні Художнього музею на території верхнього Луцького замку. Уже тоді ця тематика змусила подивитися інакше на Луцьк 1429 року. 600 років тому Луцьк існував у вимірі південної резиденції великого князя Вітовта.

Нам дуже важливо зараз сформувати свідоме покоління лучан. Як там не було б, але якщо ми не знаємо, хто ми, чиї ми діти, звідки походимо, то дуже важко відчувати себе самоцінними в принципі, особливо на щодень, коли твою країну намагаються знищити. І для того, щоб розуміти й не мати сумніву, заради чого ми стоїмо, треба знати свою історію.

Сиґізмунд І Люксембурзький, Владислав ІІ Ягайло і великий князь литовський, руський і жемайтійський Вітовт тут, на території Верхнього та Окольного замків, вирішували важливі питання тогочасної політики. У нашому Лучеську! І хто знає, як місто себе почувало би, як виглядало б, якби вони тоді не приїхали. З огляду на візит цих знатних людей Луцьк отримав додатковий поштовх до розбудови. На території Окольного замку, де подієвість розгорталася, Вітовт розпорядився побудувати низку дерев'яних світлиць, щоб забезпечити комфортні умови для гостей. Мова йде про січень. Відтак ці будинки мусили опалювалюватися. Пізніше за добру службу, приязнь чи за політичну підтримку Вітовт подарував їх місцевій знаті.Читати ще: Кілька сюжетів з міщансько-шляхетського повсякдення волинян чотириста років тому

Що порадиш почитати чи подивитися людині, яка починає пізнавати історію Луцька?

Якщо йдеться про легку зануреність в історію Луцька, щоб цей процес приносив задоволення і бажання дізнаватися ще більше, дуже раджу почитати книжку Олександра Котиса «Луцьк. Тисяча років історії». Пізніше можна переглянути видання «Хроніки Любарта», яке свого часу ми з Сашком достатньо активно наповнювали. На «Волинських Новинах» ми публікуємо чимало класних розвідок про історію Луцька.

Історію волинських міст та містечок кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть досліджує Оксана Карліна.

Про Луцьк міжвоєння читаймо монографічне дослідження Галини Малеончук та Анатолія Шваба «Міжвоєнний Луцьк: суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток (1919–1939)».

Підставові лекції про історію нашого міста в часі З'їзду європейських монархів відбуваються в Музеї історії Луцького братства. Їх проводить завідувачка музею, дослідниця історії Луцька Олена Бірюліна.

Нещодавно з'явилася друком невеличка, але дуже містка і потрібна розвідка наукового співробітника Адміністрації державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Миколи Кушпи «Луцьк і Луцький з’їзд монархів 1429 року». Уже легендарна книга «Луцький замок» належить авторству Петра Троневича.

За ще більшим зануренням в епоху раннього Нового часу варто іти до публікацій Наталії Яковенко, Андрія Заяця, Ірини Ворончук, Наталії Старченко, Наталі Білоус, Марини Тарасюк.

Якщо комусь більше подобається пізнавати наше місто у форматі відео, то нещодавно з'явився випуск журналіста Руслана Шаріпова про історію Луцька. Про з'їзд монархів 1429 у недавньому часі ми розмовляли з автором ютуб-каналу «Реальна історія» Акімом Галімовим – «Як в Україні вирішувалась доля Європи?»

Отже, джерел багато, першоджерел – ще більше. Є також додаткова опція – можна (і треба) прийти на екскурсію в Окольний замок.Читати ще: Медичний трактат про чуму ХVІ століття писали у Луцьку: що відомо

Як знаємо, в Окольному замку постійно відбуваються різноманітні екскурсії, зокрема тематичні, а ще виставки, презентації, лекції. Що нового нині готує Музейний простір «Окольний замок» для своїх відвідувачів?

Поділюся новиною. Нещодавно ми подали ґрантову заявку і отримали фінансування в обсязі 50 тисяч гривень від Місто.cafe на підготовку і видання інтерактивного путівника для дітей «Мандруй Луцьком з Луцько́м». Маємо перед собою місію – формувати свідоме, патріотичне молоде покоління лучан, яке з розповідей батьків, прогулянок у Старому місті, з літератури, як-от майбутній путівник, буде розуміти, що наше місто справді достойне, історичне і цікаве.

Про що буде путівник? Йтиметься про хлопця Луцькá – нашого сучасника. За родинним переказом він нащадок Луки – племінного вождя лучан, від якого, ймовірно, походить назва міста. Луцько́ за реліквію роду має давній перстень-сиґнет. Цей перстень – чарівний. Із його допомогою наш герой може переноситися в різні локації міста, у різні періоди його історії. На кожній з локацій, як-от Лютеранська кірха, Гнідавське болото, площа Ринок, верхній Луцький замок, Окольний замок, Колеґіум отців-єзуїтів, він зустрічається з історичним персонажем або умовно-історичним персонажем. Співрозмовник розповідає Луцьку́ про ту чи ту місцину, пам’ятку тощо. І так через гру, дослідження, наліпки, лабіринти, загадки – інформацію, яку наш мозок перетворює на своєрідний мінімультсеріал про історію Луцька, маленькі лучани (і не тільки вони) відкриватимуть для себе рідне старовинне місто.

Плануємо і працюємо над гарним посібником, який, можливо, у когось викличе запитання чи посіє сумнів: а чи були лучани у певний період саме такими? Зазначу, ми не робимо нічого такого, чого направду не було; так, щось може дивувати. Путівник покликаний укотре підтвердити, що наша історія захоплива й цікава, покаже міську європейськість Луцька у різних вимірах.Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому

Коли очікувати презентації цього путівника?

Наприкінці грудня цього року ми маємо підготувати і видати 50 примірників. Це відповідально і щемно.

Ідея створити цей путівник народилася минулої зими з розмов із сином. Левкові шість і він часто запитує про Луцьк. Дуже радію, бо йому це справді подобається. У якийсь момент я запропонувала: Левко, давай зробимо разом путівник. Зараз син відчуває велику причетність до цієї справи. Наліпки, лабіринти, формат певних діалогів – усе це його ідеї. Також Левусь стане прототипом двох героїв, з якими Луцько зустрінеться на сторінках путівника. Оскільки ім’я сина фіксується в актах щонайменше із ХVI століття, герой з іменем Левко є цілком історично виправданим.

Наш путівник – це сенсова місія, яка потребує знань й значної кількості зусиль, найперше, від нашої талановитої дизайнерки Валентини Ткачук. На жаль, ми не маємо або практично не маємо портретів лучан того часу, але знаємо сучасних мешканців, які можуть бути нащадками лучан, мешканців міста попередніх століть. Важливе завдання – правильно їх одягнути, відповідно до моди того часу. Показати ті чи ті локації, історичні будівлі так, як вони, найімовірніше, виглядали в минулому. Роботи – чимало. Але якщо це робота, яка приносить задоволення, розвиток і особистісне зростання – то, мені видається, заради цього варто бути, жити і творити.Читати ще: З історії міського повсякдення: житло, хатнє начиння й одяг лучан 400 років тому

Куди найперше ти повела би людину, щоб закохати її в Луцьк?

Беззаперечно і першочергово – до Окольного замку. Але не тільки в Окольний замок. Зараз я так щиро розповідаю про цю локацію, бо справді дуже її люблю. Вважаю, що мені пощастило. Іноді жартома коментую, що 9 липня 2023 року Левку виповнилося три роки, а 10 липня я вже пішла на роботу, бо знала – працюватиму в цих підземеллях.

Окрім Окольного замку, неодмінно потрібно піти до Луцького Верхнього замку, варто прогулятися пішохідною вулицею Лесі Українки, простежити зміни не тільки в її забудові, а й у тому, як вона називалася, яку роль відігравала у різні періоди міської історії.

Цікаво ознайомитися з експозиціями луцьких музеїв, які є унікальними. Я точно повела би своїх гостей до Музею волинської ікони й показала би їм давні волинські ікони кінця ХVI–XVIIІ століть і, звичайно, ікону Холмської Божої Матері. Нам зараз важливо відчувати зв'язок, тяглість поколінь і нерозривність нашої історії, бо вона визначає наше право на існування сьогодні.Читати ще: Про кравців, кушнірів та шевців: хто шив одяг лучанам 400 років тому

Чи змінилося, на твою думку, в лучан сприйняття свого міста у зв'язку з повномасштабною війною?

Я думаю, що так. Робота нашого простору розпочалася у 2023 році, за рік після початку повномасштабної війни. Люди, які приходили сюди спочатку, ділилися на дві категорії: перші казали, що ніколи не могли би подумати, що в Луцьку є подібні підземелля. Інші зауважували: як класно, що в нас так добре і гарно збережено пам'ятку і що ми крізь призму експозиції розповідаємо про історію. Зараз уже практично немає таких, які казали би: ми ніколи не подумали б…

Коли люди приходять, вони часто наголошують, що в нас «як у європейському музеї». Але наш музей і є європейським, як і місто загалом. Трапляються люди, які у чомусь сумніваються, перепитують, уточнюють. Коли минаємо галерею репродукцій портретів волинської шляхти, найчастіше запитують: а ким відчували себе ці люди, чому ви їх називаєте нашою шляхтою, іменуєте частиною української історії?

Недавно в нас була розмова й презентація-відкриття виставки з Анастасією Хеленюк, директоркою Музею історії Національного університету «Острозька академія». Вона розповідала про князя Василя-Костянтина Острозького, бо ж зараз маємо 500-річчя від дня його народження і 445 років від виходу у світ Острозької Біблії. Василь-Костянтин Острозький – людина, статус і статки якої дозволяли чутися впевнено, бути і розмовляти на рівних навіть з королем. Є лучани, які за ці три роки вже встигли стати нашими добрими друзями, а навіть амбасадорами музейного простору. Відвідують практично кожен захід, екскурсії, презентації, розповідають про нас, приводять своїх гостей. Це ще раз свідчить, що «Луцьк – приємне відкриття»!

Тож, чи сумніваються лучани в тому, що історія їхнього міста – потужна? Напевно, що більше ні, ніж так. Рівень обізнаності, потреби знати більше про себе і свою минувшину виріс. На жаль, мотиватором цього великою мірою стало повномасштабне вторгнення. Упевнено можна констатувати про інтелектуальне покоління сучасних мешканців Луцька, яким не байдуже. І це вже дуже багато. Якщо людям не байдуже до своєї минувшини – це дає сильний поштовх для розвитку прийдешності. Мусимо вірити в те, що вистоїмо і будемо жити на землі наших предків – на нашій споконвічній землі. Попри все.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---