«Вибір на користь любові до нації»: у Луцьку говорили про українську самоідентифікацію Олени та Ірини Левчанівських
У мистецькому просторі «АНГАР» у Луцьку днями відбулася друга публічна розмова «Олена та Ірина Левчанівські: українська ідентичність як дія». Подію провів театр «Гармидер» у межах проєкту «Кімната Левчанівської» за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події».
Спікерками стали репортерка й редакторка The Ukrainians Media Олена Лівіцька; кандидатка історичних наук, доцентка ВНУ імені Лесі Українки Лариса Шваб; громадська діячка, пластунка та співзасновниця куреня ч. 116 імені Олени Левчанівської Вікторія Демчук. Модерувала зустріч режисерка й керівниця театру «Гармидер» Руслана Порицька.
У центрі розмови було питання, чи визначається національна ідентичність походженням, чи може бути свідомим вибором. Історія Левчанівських засвідчує: самоідентифікація — це усвідомлене співвіднесення себе з народом, прийняття його мови, культури й історії, підтверджене діями.
Олена Лівіцька звернула увагу на зміну в щоденниках сенаторки: записи, які Олена Левчанівська вела до 1915 року, були російськомовними, а повернувшись до щоденника 1931 року, вона писала вже українською. За спогадами Ірини, родина українізувалася під час проживання в Житомирі, у період українського державотворення.
«Вибір на користь любові до нації і служіння нації», — так Лариса Шваб пояснила свідомий вибір Левчанівських. Історикиня назвала його природним, моральним та етичним.
Для Олени цей вибір став щоденною роботою. Вона долучалася до «Просвіти», підтримувала українську освіту й культуру, захищала права українців, а 1922 року стала першою українкою, обраною до Сенату Речі Посполитої.
Олена Лівіцька окремо розповіла про європейські поїздки сенаторки, в які та брала Ірину. Донька слухала виступи матері про становище українців у Польщі та міжнародні зобов’язання щодо національних меншин, зокрема українців і білорусів. Вона фіксувала почуте, а згодом цитувала ці промови у книжці «Сенаторка». Олена Левчанівська перекладала виступи французькою та німецькою. Який саме вплив вони мали, ще потребує окремого дослідження.
«Якщо українка їде в Париж і французькою мовою розповідає про те, що відбувається тут, в Україні, у її частині, яка під Польщею, — це, безумовно, дуже важливо. Це голос України у світі», — наголосила Олена Лівіцька. Цей голос належав жінці з Линева, сенаторці з російським корінням, а Ірина слухала його й зберігала для наступних поколінь.
Ідентичність Ірини формували українська школа й гімназія, навчання танців у Василя Авраменка та «Пласт». Вікторія Демчук розповіла про її участь у першому дівочому пластовому гуртку Луцької української гімназії «Ластівки». У таких спільнотах Ірина могла спілкуватися українською та практикувати свою українськість.
Учасниці говорили і про ціну цього вибору. Олена Левчанівська була репресована й розстріляна 1940 року, місце її поховання досі невідоме. Ірина десятиліттями жила зі страхом переслідування і лише наприкінці радянського періоду почала відкрито розповідати про матір.
Окремою темою стала потреба у фундаментальному дослідженні життя Левчанівських. Архівні документи, спогади Ірини, дати й обставини репресій потребують системної перевірки та зіставлення. «Історія — точна наука, і вона не передбачає фантазування», — зазначила Лариса Шваб.
Наприкінці розмови учасниці наголосили на потребі створити в Луцьку видиме місце пам’яті про Олену Левчанівську. Макет пам’ятника вже існує, однак задум досі не реалізований.
«Хіба в нас багато таких Левчанівських на Волині»? — резонно зауважили спікерки публічної розмови.
Необхідним є і перевидання книжок Ірини Левчанівської, у яких збережено історію її матері, родини та широкий культурний контекст епохи. Вони, на думку учасників публічної розмови, не мають бути бібліографічною рідкістю і стати більш доступними широкому колу читачів.
Проєкт «Кімната Левчанівської» реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Флагманські події».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Спікерками стали репортерка й редакторка The Ukrainians Media Олена Лівіцька; кандидатка історичних наук, доцентка ВНУ імені Лесі Українки Лариса Шваб; громадська діячка, пластунка та співзасновниця куреня ч. 116 імені Олени Левчанівської Вікторія Демчук. Модерувала зустріч режисерка й керівниця театру «Гармидер» Руслана Порицька.
У центрі розмови було питання, чи визначається національна ідентичність походженням, чи може бути свідомим вибором. Історія Левчанівських засвідчує: самоідентифікація — це усвідомлене співвіднесення себе з народом, прийняття його мови, культури й історії, підтверджене діями.
Олена Лівіцька звернула увагу на зміну в щоденниках сенаторки: записи, які Олена Левчанівська вела до 1915 року, були російськомовними, а повернувшись до щоденника 1931 року, вона писала вже українською. За спогадами Ірини, родина українізувалася під час проживання в Житомирі, у період українського державотворення.
Для Олени цей вибір став щоденною роботою. Вона долучалася до «Просвіти», підтримувала українську освіту й культуру, захищала права українців, а 1922 року стала першою українкою, обраною до Сенату Речі Посполитої.
Олена Лівіцька окремо розповіла про європейські поїздки сенаторки, в які та брала Ірину. Донька слухала виступи матері про становище українців у Польщі та міжнародні зобов’язання щодо національних меншин, зокрема українців і білорусів. Вона фіксувала почуте, а згодом цитувала ці промови у книжці «Сенаторка». Олена Левчанівська перекладала виступи французькою та німецькою. Який саме вплив вони мали, ще потребує окремого дослідження.
«Якщо українка їде в Париж і французькою мовою розповідає про те, що відбувається тут, в Україні, у її частині, яка під Польщею, — це, безумовно, дуже важливо. Це голос України у світі», — наголосила Олена Лівіцька. Цей голос належав жінці з Линева, сенаторці з російським корінням, а Ірина слухала його й зберігала для наступних поколінь.
Ідентичність Ірини формували українська школа й гімназія, навчання танців у Василя Авраменка та «Пласт». Вікторія Демчук розповіла про її участь у першому дівочому пластовому гуртку Луцької української гімназії «Ластівки». У таких спільнотах Ірина могла спілкуватися українською та практикувати свою українськість.
Окремою темою стала потреба у фундаментальному дослідженні життя Левчанівських. Архівні документи, спогади Ірини, дати й обставини репресій потребують системної перевірки та зіставлення. «Історія — точна наука, і вона не передбачає фантазування», — зазначила Лариса Шваб.
Наприкінці розмови учасниці наголосили на потребі створити в Луцьку видиме місце пам’яті про Олену Левчанівську. Макет пам’ятника вже існує, однак задум досі не реалізований.
«Хіба в нас багато таких Левчанівських на Волині»? — резонно зауважили спікерки публічної розмови.
Необхідним є і перевидання книжок Ірини Левчанівської, у яких збережено історію її матері, родини та широкий культурний контекст епохи. Вони, на думку учасників публічної розмови, не мають бути бібліографічною рідкістю і стати більш доступними широкому колу читачів.
Проєкт «Кімната Левчанівської» реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Флагманські події».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
На Волині чоловік незаконно наловив раків на майже 90 тисяч
Сьогодні 21:21
Сьогодні 21:21
«Вибір на користь любові до нації»: у Луцьку говорили про українську самоідентифікацію Олени та Ірини Левчанівських
Сьогодні 21:02
Сьогодні 21:02
На Волині продавця вейпів мобілізували з-за прилавка. Відео
Сьогодні 20:43
Сьогодні 20:43
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.