«Найважче на війні – ухвалювати рішення, від яких залежить життя людей», – молодий майор з Волині Олександр Лукашевич

Війна змушує людей дорослішати раніше, ніж цього вимагає їхній вік. Для багатьох українських офіцерів вона стала випробуванням не лише професійним, а й людським – на зрілість, витримку та відповідальність за життя інших. Саме таким шляхом пройшов Олександр Лукашевич із села Лахвичі Камінь-Каширського району – молодий командир, для якого служба є справою життя, а довіра підлеглих – найвища нагорода.

Про це пише Нове життя.

Олександр Васильович навчався у Львівській академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, яку закінчив, здобувши спеціальність «управління підрозділами інженерних військ» і звання лейтенанта. Після закінчення академії у 2021 році за направленням розпочав службу в місті Калинівка на Вінниччині на посаді командира інженерно-саперного взводу.

У військовій частині Олександр проходив службу до 2022 року. Саме там його й застала повномасштабна війна. З перших днів російського вторгнення він став на захист України на Київщині, очоливши інженерно-саперну групу. Про це рідним повідомив уже після виїзду – в телефонному режимі.

Для матері ця звістка стала справжнім потрясінням. Вона хвилювалася і за сина, який відразу став на захист України, й одночасно за його батька, який уже пішов добровольцем до 100-ї окремої механізованої бригади.Службу Олександр проходив у 8-му полку оперативного призначення, виконуючи бойові завдання на Київщині. Згодом його перевели до 14-ї бригади оперативного призначення «Червона калина», у складі якої він брав участь у бойових діях на Донеччині, Луганщині та в Запорізькій області.

Читати ще: «Ми пам’ятаємо всіх, хто загинув. Але там немає часу на розпач», – лейтенант з Камінь-Каширщини на псевдо Бізон

Під час служби Олександр Лукашевич обіймав посади командира взводу та командира інженерно-саперної роти.

«Найважче на війні – ухвалювати рішення, від яких безпосередньо залежить життя людей. Мені тоді був лише 21 рік, але саме в той момент я зрозумів справжню ціну командирської відповідальності. Це війна, і хай як страшно це звучить, повністю обійтися без втрат неможливо. Проте наше головне завдання – зробити все можливе й неможливе, щоб мінімізувати ці втрати, зберегти людей і їхню довіру. Для мене важливо, щоб усі бійці знали: командир не ховається за спинами, а відповідає за кожне рішення і завжди може чесно дивитися підлеглим у вічі», – зізнається військовослужбовець.Під час одного зі штурмів він чітко усвідомив: війна – це реальність, у якій кожен день може стати останнім.

З фронту на нього чекали не лише рідні, а й кохана дівчина. Під час однієї з відпусток Олександр освідчився їй, а вже під час наступної вони одружилися.

Згодом у телефонному режимі військовий дізнався, що стане батьком. Коли народжувалася донечка, сестра дружини повідомила йому про початок пологів телефоном. Командування поставилося з розумінням і відпустило його додому. Хоча на самі пологи Олександр не встиг, він потримав донечку на руках у перші години її життя.

«Коли вперше побачив доньку, вона здалася такою крихітною, що перехоплювало подих. У той момент зрозумів: тепер в моєму житті з’явилася ще одна, особлива відповідальність – відповідальність за нове життя», – ділиться Олександр.

Перші кроки й перші слова донечки тато бачить через відеозв’язок, спілкуючись із дружиною. Як зауважує військовий, тепер у нього дві родини: одна – на фронті, інша – вдома. Коли вдається приїхати у відпустку, намагається якомога більше часу провести з близькими. Водночас навіть удома як командир не може повністю відключитися від служби – постійно підтримує зв’язок із побратимами.

«На фронті в мене з’явилися не просто побратими, а справжні друзі. Є хлопці, які стали для мене рідними. Ми разом пройшли довгий і важкий шлях, але не втратили довіри», – розповідає лахвичанин.

За час служби Олександр отримав численні нагороди, а в 2024 році йому надали звання майора. У своїй частині він – наймолодший майор.Наразі чоловік служить в одному з навчальних центрів Національної гвардії України на посаді начальника циклової комісії підготовки інженерно-саперних підрозділів. Тут він навчає особовий склад, передаючи бойовий досвід і знання. Незважаючи на молодий вік, офіцера поважають і старші побратими, і молодші військовослужбовці, які беруть із нього приклад.

Про мрії Олександр Лукашевич каже обережно: «Я нічого наперед не планую. Єдине, чого хочеться, – це спокою, перепочинку, побувати там, де ще не був, побачити світ, поїхати за кордон, щоб подивитися, як живуть люди в інших країнах».

Водночас він переконаний: жити хоче лише в Україні й надалі служити своїй державі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---