«Це частина мого життя, а не просто робота». Лучанка понад 50 років працює за кермом тролейбуса

В її трудовій книжці – лише один запис, за яким пів століття доріг, тисячі пасажирів і ціле життя за кермом. Євгенія Баранек уже п’ятдесят один рік працює за кермом тролейбуса. Як зазначає, без цієї роботи себе не уявляє, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Це вже частина мого життя. Це не просто робота. Чесно скажу, що не розумію, як я буду без того тролейбуса», – говорить Євгенія Баранек.

Жінка – вже 19 років на пенсії, а в тролейбусне депо прийшла працювати ще в 1974 році. Вона пригадує свій перший виїзд, їй тоді було лише 18 років. Хвилювання, відповідальність і відчуття, що тепер відповідає не лише за машину, а й за людей у салоні. Тоді була зовсім молодою, але розуміла: ця робота – не про випадковість. У тролейбусне депо пані Євгенія прийшла свідомо. Це була її мрія з дитинства.

«У травні мені виповнилося 18 років і в липні, а саме 24 липня, я виїхала сама на лінії. Як я ще в школу не ходила, коли мене запитували, ким хочу бути, то відповідала: «Шофером». Хоч не мала особливого поняття про цю роботу, з дитинства хотіла бути саме водієм, напевно, водієм таксі. Тоді ще не знала, що є такий транспорт, як тролейбус. І в підлітковому віці вперше побачила тролейбус, а за його кермом – жінку», – розповідає Євгенія Баранек.

Із роками вона переконалася, що її вибір був правильний. Тролейбус для неї – це не просто маршрут, а ціле життя, що рухається містом.

Її робочий день починається досить рано – близько 6:30. Підготовка, перевірка техніки, виїзд на лінію. День минає швидко, але кожна зміна не схожа на попередню: пасажири щоразу різні, як і їхні історії. За десятиліття роботи пані Євгенія навчилася відчувати людей. Хтось заходить мовчки, хтось усміхається, а хтось просто хоче доїхати і трохи перевести подих.

«Насправді більш як пів життя пройшло на робочому місці. Звісно, багатьох пасажирів уже впізнаю. Знаю їх у лице, де і хто сідає та виходить. Звичайно, і мене люди знають, пам’ятають, що я давно працюю. Я навіть ніколи не задумувалася про те, щоб змінити роботу, піти в іншу професію. Напевно, в моєму випадку це поклик душі та дитинства чи, як кажуть, Богом дане», – наголошує пані Євгенія.Читати ще: Майже 30 років за кермом: волинянка пройшла шлях від далекобійниці до водійки маршрутки

За словами жінки, за кермом тролейбуса видно справжнє життя міста, хоч за ці роки його ритм значно змінився.

«Зараз дуже багато транспорту. І, на жаль, багато водіїв на легкових автомобілях не дуже поважають водія тролейбуса: йдуть на обгін, підрізають. Тому зараз працювати трохи складніше, ніж раніше», – відзначає керманичка.

Окремою сторінкою в її пам’яті залишився початок повномасштабної війни: «Дуже сильно відчувається, що в людей зовсім інший настрій, не позитивний. Зараз переважно всі заходять зажурені. Раніше бувало, що люди в тролейбусі одне одному щось доводили, сперечалися, показували емоції, а нині їздять мовчки. Я також раніше веселіша на роботу йшла. Зараз розділяю загальну напруженість і тривогу. Особливо тяжко мені, коли бачу на вулицях, як в останній шлях проводжають наших Героїв».

Нині пані Євгенії – 69 років. Вона досі за кермом тролейбуса, бо, як сама каже, ця робота – не просто професія, це її життя.

«Це моє. Я ніколи не задумувалася про іншу роботу чи заробітки за кордоном. Мені подобається моя професія. Люблю свою роботу», – наголошує Євгенія Баранек.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---