29 січня – День пам’яті Героїв Крут, одна з сумних дат нашої історії… Тому й цілком природно, що напередодні, 28 січня, ми разом з нашими добрими та щирими друзями – учнями Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, зібралися для того, аби вшанувати подвиг кожного з тих, хто майже сто років тому віддав своє молоде життя заради досить примарної, хиткої, але такої солодко-п’янкої свободи та жаданої незалежності. Юні романтики, відверті ідеалісти, – ці необстріляні безвусі хлопчики, не вагаючись кинулись на захист молодої української держави, новостворений уряд, який перебував на той час в стані деякої розгубленості та розколу через низку прикрих внутрішніх суперечностей, що й призвело, врешті, до невідворотного. Знайома картина: історія наче рухається навіть не по спіралі, по колу…

І тепер, коли свобода та незалежність нашої держави стала незаперечним фактом, комусь ця сторінка нашої історії досі ще видається марною жертвою, безглуздою загибеллю від кривавої руки значно сильнішого, чисельнішого суперника. Але історію цю переписати ми уже не в силі. Не вигадали ще такої машини часу, аби можна було переміститись хоча б у 27 січня 1918-го, коли 130 гімназистів покидали Київ і не пустити їх у те пекло, з котрого вони уже не повернуться. Сказати їм, що не буде у них більше ні мрійливих літніх світанків, ні затишних зимових вечорів, ні різдвяних подарунків, ані великоднього піднесення душі, взагалі нічого й ніколи більше для них не буде…

Сумнівно тільки, щоб вони послухали нас, якби навіть таке диво могло статись. Це було особливе покоління, молода генерація, цвіт нації. Їх так виховували, у них змалечку культивували почуття гідності, честі, порядності, патріотизму, готовності допомогти слабшому, не вагаючись, кинутися на захист…

Якості, які мають бути притаманні кожній нормальній людині і які, безперечно, мають культивуватись у кожному адекватному свідомому суспільстві.

Тому й організували ми сьогодні коментований мультимедійний показ «Крути: і сум, і біль, і вічна слава», який включив кадри документальної хроніки, світлини тих часів, роздуми та коментарі істориків, патріотичні відеокліпи. Адже, навіть коли відкинути увесь романтичний флер, виявляється, що бій цей мав велике стратегічне та політичне значення, і, якби не більш, аніж тижнева зупинка більшовиків на станції Крути, якби ввійшли вони у Київ раніше, коліщатка історії прокрутились, скоріш всього, в іншому напрямку.

Врятований український уряд не отримав би підтримку у європейських держав, Брестський мир був би підписаний на інших умовах… Так що Крути – це не тільки сум, Крути – це частинка нашої великої перемоги, нашого самоствердження, нашої героїчної слави. Слава Україні! Слава Героям Крут!

Автор: Лілія Бондарук