Віктор Шингур: монументаліст, який творив «обличчя» Луцька

Більшу частину свого життя художник-монументаліст, член Національної спілки художників, уродженець села Чапаївка Запорізької області

України Віктор Шингур прожив у Луцьку. Декілька поколінь лучан пам’ятають яскраві роботи цього талановитого мистця, бо вони створили ті унікальні риси

«обличчя» нашого рідного міста і Волині, за якими воно впізнається серед інших українських регіонів. Це панно «Спорт» в обласній дитячо-юнацькій спортивній школі, мозаїка «Молодь, яка оновлює світ» у приміщенні тодішнього Луцького педагогічного інституту, настінний розпис «Людина і технічний прогрес» у конференц-залі Будинку науки і техніки, великі панно у Музеї Лесі Українки в селі Колодяжному та багато інших монументальних і декоративних творів.

Сьогодні Віктору Шингуру виповнилося б 77 років.

Народився Віктор Шингур у Запорізькій області, а художню освіту здобував у Київській республіканській художній школі імені Т.Шевченка (1954-1958), а потім – у Київському державному художньому інститут, після закінчення якого у 1964 році згідно радянської практики «розподілу спеціалістів» отримав призначення до Луцька. Працю у нашому місті розпочав у Волинських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. У 1971 році став членом Спілки художників УРСР.

У 60-80 рр. ХХ ст. монументалістиці приділялися величезна увага і значення. Саме у цій царині монументально-декоративного мистецтва Віктор Шингур і висловився як мистець, створивши більше 30 великих творів. Це настінні розписи у інтер’єрах і екстер’єрах державних установ, громадських споруд Волині, великі мозаїчні і керамічні панно і рельєфи. Майстер увіковічував соціальні і філософські реалії свого часу, події Другої світової війни, відображав рефлексії і прагнення свого покоління, інтерпретуючи це художньою мовою символів і поетики, уникаючи прямолінійного відображення.

Майстер співпрацював з колегами-художниками, архітекторами. З київськими художниками А.Воробйовим і І.Литовченком було створено яскравий пластичний образ-панно «Спорт» у приміщенні Дитячо-спортивної школи у 1969 році. Пластика живопису тут органічно вжилася у пластику архітектурної споруди за проектом луцьких архітекторів Р. Метельницького, В. Маловіци, А.Юровської. З волинським художником Леонідом Хведчуком Віктор Шингур працював над великоформатними панно у Музеї Лесі Українки у Колодяжному.Життя майстра проходило у відданій праці і творчості. Віктор Шингур займався оформленням фасадів і інтер’єрів будинку відпочинку на озері Пісочному (1967),

тепер це санаторій «Лісова пісня», оздоблював павільйони автобусних зупинок, розписував дитячі садки.Живописець Віктор Шингур писав портрети, тематичні полотна, пейзажі, натюрморти. На одному з його полотен, написаному у 1982 році, – молода актриса Галина Кажан. Автора також хвилювали події Другої світової війни – пафос боротьби і трагізм втрат (роботи «Від радянського інформбюро», 1977 р., «Звільнення Ковеля», 1982 р., «Перелом», 1983 р.).

Віктор Шингур брав участь у обласних, республіканських і міжнародних виставках, мав власні 2 персональні виставки, остання з яких відбулася у 1985 році у Луцьку. Його твори були представлені на етапній для західноукраїнських мистців виставці у Москві 1980 року.Як це часто буває, дійсно талановита людина реалізує себе одночасно в кількох царинах. Крім монументалістики, графіки та живопису, Віктор Шингур майстерно володів художнім словом, друкуючи у періодичних виданнях дописи про мистецькі події міста, твори колег, працював над упорядкуванням каталогів виставок.

Життя Віктора Шингура склалося потім так, що у 1986 році він виїхав з Луцька і згодом оселився у Кременчуці Полтавської області. У 1993 році він ненадовго навідався до Луцька, де минула його найважливіша частина творчого життя, і передав до Волинського краєзнавчого музею низку своїх робіт і частину робіт свого колеги – художника Олександра Шмакова.

Помер Віктор Шингур у грудні 2008 року у місті Кременчуку.

Після його смерті частина його робіт, величезна зібрана ним бібліотека, власні рукописи виявилися втраченими. Деякі з них час від часу з’являються завдяки зусиллям його друзів і колег-художників.

Нещодавно лучани помітили ще одну втрату – у приміщенні колишнього Будинку науки і техніки замалювали монументальний темперний розпис Віктора Шингура «Людина і технічний прогрес».

Біль і жаль лучан з цього приводу висловив краєзнавець Олександр Котис: «Не встигли. Не встигли стіни цього будинку дожити до того часу, коли радянський модернізм цінуватиметься юридично як культурна спадщина. Сьогодні впевнився - замалювали монументальні темперні роботи Віктора Шингура «Людина і технічний прогрес», виконані в інтер'єрі на стінах тодішнього будинку техніки у 1970-тих. Вони проглядалися крізь вікна приміщення до останнього часу. Тепер нема. Як піднялася рука?».

Тепер там – торгівельна зала одного з багаточисленних «шопів» уживаним одягом. Невже, відмовляючись від монументальних творів радянського модернізму, лучани натомість пропонують «естетику» торгівельного приміщення секонд-хенду?На лучан очікує ще одна інтрига – скоро відкриття реконструйованого приміщення кінотеатру «Промінь», в якому теж були яскраві монументальні панно Віктора Шингура. Судячи з зовнішнього вигляду оновленого кінотеатру, зміни будуть радикальними. Чи побачимо ми, лучани, знайомі роботи видатного монументаліста? Чи вважали за необхідним автори реконструкції зберегти твори художника радянського періоду Віктора Шингура?

За матеріалами сайту http://www.volart.com.ua/art/shynhur/ та спостерігаючи останні події у Луцьку

Марія Пилипчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---