USD 39.75 40.04
  • USD 39.75 40.04
  • EUR 39.80 40.10
  • PLN 9.85 10.00

Лікували, щеплювали, вчили рятувати життя: волинська лікарка розповіла про роботу в бойових умовах

3 Лютого 2024 14:45
У перші дні збройного нападу російського агресора ковельчани Іванна та Роман Котелюки записалися добровольцями в 54-й батальйон 100-ї бригади територіальної оборони. А своїх діток – п’ятирічного Олежика і чотирирічну Олесю – залишили на бабусю.

Найголовнішим аргументом піти до війська для сімейної лікарки Ковельського центру первинної медико-санітарної допомоги Іванни Котелюк була родинна історія, яка могла б стати сюжетом драматичної повісті чи захопливого фільму. Бо упродовж багатьох десятиліть її предки через свої переконання зазнавали переслідувань радянської влади. Їх висилали у Сибір, кидали за ґрати, морили голодом, знищували фізично – за те, що читали історію Грушевського чи носили зброю повстанцям. Про це пише Вісник.

Молодше покоління продовжило патріотичні традиції. З перших днів Революції гідності Іванна з мамою Оксаною на столичному Майдані готувала коктейлі Молотова. Брат Роман, лікар за фахом, надавав медичну допомогу пораненим, а сестра Богдана, ще школярка, виступала на мітингах і не злякалася, що відповідні служби погрожували поставити її «на облік».

Читати ще: «Хотіла бути корисною своїй країні», – військова медсестра з Волині

…24 лютого 2022 року Іванна Ярославівна, як завжди, прийшла на роботу в поліклініку. У колективі тільки й розмов було про війну. Дехто плакав, хтось був у розпачі або збирався виїжджати за кордон.

«Для себе я відразу вирішила, що більше потрібна в армії, аніж тут, – пригадує жінка. – Тим паче, що до тероборони пішов мій брат, теж лікар, і чоловік, який мені сказав: «Хіба можна сидіти і чекати, поки прийде москаль до нашої хати?»

Подружжя Котелюків записалося добровольцями до 54-го батальйону 100-ї Волинської бригади Сил територіальної оборони, яку на той час очолював брат Іванни Ярославівни Роман Буско, начальник медичної служби.

«До медичної команди, крім мене, увійшли мої колеги – лікар Тарас Римарчук та фельдшер Олександр Улітич, а також мій чоловік як водій, – розповідає пані Іванна про початок бойової служби. – Ми почали налагоджувати медичну допомогу за натівськими стандартами, самі навчалися і вчили бійців, як зберегти життя на полі бою: правильно накладати турнікети, формувати аптечку тактичної медицини».

Читати ще: «Не бачила іншого виходу»: лучанка пішла у військо слідом за синами

Іванна Котелюк закінчила Львівський медичний університет ім. Данила Галицького у 2013 році. Вибір професії був не випадковим: вони з братом Романом – лікарі в третьому поколінні. Сімейну династію започаткувала родина їхнього дідуся Ярослава Миколайовича Ковальського, хірурга вищої категорії, який працював у Ковелі з 1954 року.

У бригаді під опікою медикині опинилося майже стільки ж бійців, як і пацієнтів, які уклали з нею декларацію як із сімейним лікарем. Доводилося і лікувати їх, і щеплення робити, і тренінги проводити, і самій здобувати знання, вкрай потрібні в бойових умовах.

Жінка у прямому сенсі взяла до рук зброю, оволоділа нею так, що навіть подумувала стати снайпером. Їй легко підкорилися РПГ, АК-74, СВД та кулемет Дегтярьова – стрільби по мішенях були майже щодня, адже волинські тероборонівці стояли впритул до кордону із державою, звідки щохвилини могла рушити ворожа навала.

Досвід військової служби згодився Іванні Ярославівні і після того, як через хворобу мами звільнилася з війська. На робоче місце у поліклініці повернулася з трьома відзнаками відмінної служби – від командира військової частини та бригадного генерала.

«Нині мені легше порозумітися з військовослужбовцями, які звертаються по допомогу як до сімейного лікаря, бо послужила, знаю армійську систему, як подають рапорти та готують документи, – ділиться Іванна Ярославівна. – Серед моїх пацієнтів чимало поранених, які поспішають залікувати рани, щоб знову повернутися до побратимів. Стараюся допомогти кожному якнайшвидше пройти обстеження, отримати направлення в госпіталь чи порекомендувати курс лікування».

Читати ще: «У перемогу вірю, але й готуюся до вічної боротьби»: волинський пластун та бойовий медик Віктор-Микола Гаврилюк

…Їй і досі іноді сниться військова служба, бо фактично живе новинами з передової, де рятують бійців її брат і чоловік. Якщо вдень у круговерті робота-школа-дитсадок-дім не завжди знаходить час дізнатися, як там у них справи, то вже пізно ввечері обов’язково поспілкується.

«У мене немає тривоги, немає часу на плачі, – упевнено каже пані Іванна. – Знаю: треба зберігати спокій і впевненість. Адже недарма наші предки століттями проходили крізь криваві випробування. Тепер настала наша черга відстоювати Українську державу».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus