«Приєднання Києва до Росії стало останнім актом в історичній долі матері міст руських, відірваної від своєї сім'ї протягом чотирьох століть. Тяжкі випробування Києва скінчилися, і настав період постійного розвитку та зростання міста. Живлющий імпульс одряхлілому Києву, по приєднанні його до Росії, дали великороси, які приїхали сюди як адміністратори...»

А цю звідки?

«Україна аж до возз'єднання з Росією жила життям, сповненим драматизму. Народ зазнавав усіляких лих від зовнішніх та від внутрішніх ворогів».

Логічна відповідь «з російської пропаганди» буде правильною. Цікаві носії цієї пропаганди. І якби ж ці пафосні рядки містилися хоча б у підручнику історії. Або промовлялися на урочистостях з нагоди іменин государя.

Але ні. Перша цитата – з ілюстрованого путівника по Києву, виданого у 1890 році. Друга – із залізничного довідника 1898 року.

Пропаганда наздоганяла кожного підданого. Ти – простий мандрівник? Далекий від політики пасажир потяга? Отримай порцію імперського пафосу! Ти не навчений грамоті? Не біда – є монументальна, архітектурна усна пропаганда.

А головне: з фактами ж не посперечаєшся! Що, хіба не була історія України до середини XVII століття сповненою драматизму? Хіба Київ польсько-литовської доби був квітучою «столицею світу»?

Але диявол криється в деталях. А саме – у вмілій маніпуляції фактами. Читаємо в тому ж путівнику: «Київ не може похвалитися санітарним благоустроєм: каналізація в місті відсутня, а санітарний нагляд організовано незадовільно».

Може, у міста не було грошей? Навпаки – путівник повідомляє про непомірні податки, через які в Києві все дорого. Тільки ось з 1,4 млн казенних карбованців на санітарні потреби йшло всього 16 тис. Для порівняння: утримання міської влади обходилося місту у 100 тис. карбованців, і це без урахування поліції, яка «з'їдала» ще 140 тис.

У результаті цього інфекційні хвороби ставали причиною смерті кожного четвертого киянина. Виходить, імпульс був не таким уже й оживляючим? Ось тільки автор путівника й не думає пов'язувати санітарні проблеми з неефективним управлінням, яке здійснювали адміністратори-великороси.

Минуло понад сто років. Змінилися епохи, відгриміли світові війни, розвинулися інформаційні технології. А російська пропаганда жива. І несе ту ж саму думку, що й тоді: недолугі «малороси» ні на що не здатні самі, без братньої допомоги «великих» північних сусідів.

А тепер подивимося, що говорять і пишуть про Україну самі українці. Те ж саме, що й російські пропагандисти! Реформи провалені, країна не має шансів, далі буде тільки гірше. Одним словом – «зрада».

З обох боків українець щодня отримує однакові меседжі: ти – лузер, у тебе нічого не вийде. І у твоїх співгромадян теж нічого не вийде, тому що вони – такі ж невдахи, як і ти. Не треба бути психологом, щоб зрозуміти: такий «стереоефект» демотивує українців. Якщо ти стараєшся, а результату немає, рано чи пізно у тебе опустяться руки.

Влада котрий рік поспіль ламає голову над тим, як побороти російську пропаганду. Проводяться багатогодинні наради, «пиляються» багатомільйонні бюджети. А вихід криється в іншому: не ламайте чуже – створіть своє!

До мого обрання до Київської облради я й не підозрював, що в селі Немішаєвому неподалік Києва є секція ушу, у якій виховують спортсменів світового рівня. Це не перебільшення: Ілона Ольховик торік взяла бронзу на чемпіонаті світу. Мандрівники та пасажири потягів чули про Ілону?

Уже другий рік поспіль влітку в Немішаєвому проходить фестиваль студентських театрів під відкритим небом. Ви навіть не уявляєте собі, скільки талановитої молоді приїздить під стіни колишнього маєтку графів Остен-Сакенів. І не тільки з України, а й з сусідніх країн.

Це занурення в сучасну культуру: перформанси, майстер-класи, квести, заняття йогою. Нічого спільного з похмурою, позбавленою смаку «шароварщиною», яку нав'язували нам у радянські часи під виглядом української культури. Мандрівники та пасажири потягів чули про цей фестиваль?

Насправді в Україні є лише одна «зрада» – наша сучасна влада. Хоч язик не повертається назвати сучасною орду чиновників радянського розливу. Але її також можна змінити на найближчих виборах.

Причому змінити не «обличчя в телевізорі», а саму систему. Передати владу не від президента Петренка президенту Сидоренку, а наділити повноваженнями самих українців – через територіальні громади, ОСББ, громадські організації.

У нас є успішні приклади таких організацій і громад – чому б не розповісти про них мандрівникам і пасажирам потягів? Наприклад, у моєму багатоквартирному будинку мешканці зуміли прибрати з тротуарів припарковані машини. Я з радістю поділюся нашим досвідом. І з радістю вивчу досвід інших успішних організацій. Замість цього мене вкотре годують розповідями про недалеких «малоросів», які скоро потонуть у власному смітті.

Країна не досягне успіху без грамотної інформаційної політики, без піару, без самореклами. Українцям треба показати: зміни на краще можливі.

Інакше у людей з мого виборчого округу в житті буде лише одна світла смуга – автотраса М-07. Якою можна в гіршому випадку виїхати до Києва, а в кращому – до Варшави. На користь останньої вже зробили свій вибір майже 2 мільйони українців. А ось про це точно чули і мандрівники, і пасажири потягів.