Як нині без Валерія Бєлова – людини творчої й обдарованої здатністю бачити красу і щирість, вирізняти несправжнє у навколишньому світі й людях. А таким хоч на краплю мудрі співмешканці по планеті прощають усе, намагаючись хоч якось підтримати чутливу душу в її невлаштованості серед пристосуванства й меркантилізму. Адже тільки Бог – суддя…
Він забрав Валерія Миколайовича у більш духовні сфери. Можливо тому його обличчя застигло у легкій посмішці. Шкода, що її не побачили працівники Народної аматорської кіностудії «Волинь», якій віддав свої кращі творчі десятиліття, створивши тут найбільш знакові фільми…
Тільки смерть, як фотопроявник, не приховала те, кому насправді він був найбільш дорогий. Усіх нас розсудить Всевишній…
Невипадково біля місця останнього спочинку його невгамовної творчої душі пролунали згадки про Олександра Валенту й Костя Шишка, з якими товаришував, був близьким по духу, які також спокутували свій талант творити прекрасне побутовою невлаштованістю, передчасним відходом у Вічність.
Як у його улюбленому футболі, рахунок фінального матчу – 6:3. Тепер він знімкує, як на небесах грають Ангели…
Із останньою вдячністю за дружбу,
фото- й кінонауку
Світлана ЗОЗУЛЯ.