У Франції на початку ХХ століття знайшли кам’яну плиту з оздобленням, що слугувала стінкою труни прадавнього поховання.

Артефакт відправили до музею, де його сховали в підвалі та забули, а знов знайшли вже у ХХІ столітті.

Нещодавно група британських і французьких науковців дійшли висновку, що плита – насправді тривимірна мапа стародавнього державного об’єднання.

Про це розповідає публікація Борнмутського університету.

Плиту знайшли в 1900 році в околицях міста Леан, що в Бретані – північно-західному регіоні Франції. Оздоблений артефакт, що отримав назву плита Сен-Белек, був використаний як стінка кам’яної труни бронзового віку. Під час захоронення його повернули гравіруванням всередину.

Спершу плита потрапила до приватного музею, аж поки в 1924 році її не викупив Музей національних старожитностей (Musée des Antiquités nationales), розташований у Сен-Жерменському палаці – колишній королівській резиденції під Парижем. Однак артефакт не долучили до колекції доісторичного періоду – про нього забули.
Нарешті, плиту Сен-Белек знайшли в підвалі замку у 2014 році. Наукова група з двох французьких і одного британського університетів у 2017 році почала вивчати артефакт і встановила, що плита — одне з найстаріших картографічних зображень і є мапою політичного об’єднання раннього бронзового віку.
Учені прискіпливо вивчили об’єкт і знайшли на ньому елементи, очікувані для доісторичних мап, зокрема річку Оде та її притоки. Зображена територія становить область розміром 30 на 21 кілометр. Дослідники також припускають, що це державне об’єднання було суворо ієрархічним і жорстко контролювало свою територію.

Учені вважають, що ця стародавня держава могла проіснувати кілька століть у ІІ тисячолітті до нашої ери, перш ніж трансформувалась або була зруйнована. Водночас деталізація карти та майстерність виконання свідчить, що її майстри добре зналися на географії.

Оскільки плита була суттєво пошкоджена й використана як будівельний матеріал для захоронення, можна зробити висновок, що цей прадавній режим був скинутий, а його еліта покарана, що відобразилося у своєрідному «іконоборстві».