«Чоловіче добрий»: давнє волинське звертання
Це просте й буденне нині звертання часто можна почути у повсякденному спілкуванні волинян. Означений епітет має глибоке коріння. Для того щоб отак називатися, колись потрібно було відповідати низці моральних та суспільно-правових вимог. Особи, яких так іменували, були безпосередніми і часто – ключовими фігурами судових справ.
Правова система Волинського воєводства другої половини ХVІ-ХVІІ століть мала у своїй основі елементи Руської правди, звичаєвих традицій, Литовських статутів та постулатів маґдебурзького права. Синтез усіх згаданих юридичних норм під прикметниковим зворотом «чоловік добрий» передбачав передусім вихідця із «доброго ложа» – людину, народжену в шлюбі.
По-друге, чотири покоління предків того, хто був гідний почесно-високого звання, ніяким чином не мали бути зганьбленими чи осоромленими – ні перед судом, ні перед Богом.
Шляхтич на полюванні. Аматорський малюнок з актової документації Луцького гродського суду 1662 року
Обов’язковим елементом «чоловіка доброго» була беззаперечна довіра. Він мав бути надійним і чесним. Звідси – конструкт «Чоловік добрий, віри гідний», який зустрічаємо в актовій документації ґродських судів.
Книга Гроїцького «Порядок судів та справ міських права магдебурзького в Короні Польській»), 1630 рік
Читати ще: Штрих до історії міського повсякдення Луцька ХVII століття
Так, «людьми добрими» 25 листопада 1568 року було названо волинського шляхтича Олександра Лесоту та писаря володимирського маґістрату Адама Місевського. Чоловіки свідчили у справі про чарівництво, яку тоді розглядав ґродський суд міста.
Рембрант ван Рейн. Чоловік поважного віку з хрестом на плечі, 1628 рік
Ще однією мовленнєвою інтерпретацією питомої і шляхетної доброти волинської людини минулого було «чоловік спокійний, нікому нічого не винен». Таким чином себе означував луцький бурмистр Григорій Посолейко. Він у 1566 році став жертвою нападу Станіслава Романовського та Михайла Нєвіжі Мосвитина: «теперішнього часу їхав з поля від плуга свого, як чоловік старий, а спокійний, не будучи нікому нічого винен…»
Ліворуч: типологічний портрет волинського шляхтича ХVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова
Ікона «Різдво Богородиці», перша половина ХVII століття. Із фондів Музею волинської ікони
«Добрі люди, учтиві приятелі» були незамінними під час засвідчення тестаментів (заповітів) міщан-шляхти, їм довіряли опіку над малолітніми дітьми. Печатками й підписами manu propria («рукою власною») таких персоналій закінчувалися важливі угоди про шлюбне віно, даровизну маєтностей тощо.
Оксана ШТАНЬКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Правова система Волинського воєводства другої половини ХVІ-ХVІІ століть мала у своїй основі елементи Руської правди, звичаєвих традицій, Литовських статутів та постулатів маґдебурзького права. Синтез усіх згаданих юридичних норм під прикметниковим зворотом «чоловік добрий» передбачав передусім вихідця із «доброго ложа» – людину, народжену в шлюбі.
По-друге, чотири покоління предків того, хто був гідний почесно-високого звання, ніяким чином не мали бути зганьбленими чи осоромленими – ні перед судом, ні перед Богом.
Обов’язковим елементом «чоловіка доброго» була беззаперечна довіра. Він мав бути надійним і чесним. Звідси – конструкт «Чоловік добрий, віри гідний», який зустрічаємо в актовій документації ґродських судів.
Читати ще: Штрих до історії міського повсякдення Луцька ХVII століття
Так, «людьми добрими» 25 листопада 1568 року було названо волинського шляхтича Олександра Лесоту та писаря володимирського маґістрату Адама Місевського. Чоловіки свідчили у справі про чарівництво, яку тоді розглядав ґродський суд міста.
Ще однією мовленнєвою інтерпретацією питомої і шляхетної доброти волинської людини минулого було «чоловік спокійний, нікому нічого не винен». Таким чином себе означував луцький бурмистр Григорій Посолейко. Він у 1566 році став жертвою нападу Станіслава Романовського та Михайла Нєвіжі Мосвитина: «теперішнього часу їхав з поля від плуга свого, як чоловік старий, а спокійний, не будучи нікому нічого винен…»
«Добрі люди, учтиві приятелі» були незамінними під час засвідчення тестаментів (заповітів) міщан-шляхти, їм довіряли опіку над малолітніми дітьми. Печатками й підписами manu propria («рукою власною») таких персоналій закінчувалися важливі угоди про шлюбне віно, даровизну маєтностей тощо.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.