100-річна волинянка рятувала від фашистів дітей, тепер рятує праправнуків від рашистів

100-річна волинянка Тетяна Сайчун у часи Другої світової рятувала від війни дітей, а тепер – праправнуків. З-під обстрілів окупантів ледь вивезли її крихітного праправнука.

Війну, з якою прийшла Росія до України, 100-річна Тетяна Сайчун порівнює із Другою світовою. Вона й подумати не могла, що знову доведеться бачити війну. Розповідає ТСН, від Другої світовою досі незагоєна рана.

За своє життя Тетяна Сайчун, або як її усі кличуть – бабуся Таня – кілька разів мусила рятуватися, розповідає її 50-річний онук.

«Коли німець наступав на Польщу, вони тікали сюда на Волинь, потім знов німець пішов далі, вони вернулися за Буг. Совєти почали гнати німця, вони знов почали тікати», - розповідає онук Віталій.

«Все попалене було. Ми зосталися без нічого, як німець прийшов», - пригадує жінка.

Тетяна Іванівна народилася у 1922 році у селі Осова, на Холмщині - нині Польща. З 13 років пішла на роботу, у 16 видали заміж, як прийшла війна.

«Ми в окопі сиділи, батьківська земля, там було понад 30 людей в тому окопі з дітьми», - каже бабуся Тетяна.

Як нацисти палили її село, і досі їй згадувати тяжко, а нині те саме-бачить в Україні. «По мірі своєї жорстокості, нищення майна, це взагалі дуже схоже, може навіть в теперішній ситуації набагато гірше, вбивають і нищать все на своєму шляху», - додає дружина онука Оксана.

Як 80 років тому тікала від війни з трирічною донькою на Волинь, так і нині з Київщини рятували її крихітного праправнука. Тільки тоді були фашисти, а нині рашисти. «Йшли росіяни сюда, то вони почали втікати в село, я так втікала в окоп з дитиною і свекрухою», - розповідає жінка.

За себе давно не хвилюється, усі думки - за двох дітей, сімох онуків, вісьмох правнуків, та двох праправнуків. Та не тільки за них, за кожного українця. «Любить свою землю, свою Україну, своїх людей. Отака людина - ми українці і нам нікого не треба», - запевняє вона.

І каже - Путіна спіткає та сама доля, як усіх злочинців. «Він нехай іде собі додому, у свій край і там хай б’є людей, а не тут б’є людей. Безсовісний він. Йому ніколи щастя не буде», - переконує бабуся.

Під чиєю владою не доводилось їй жити - у хаті завжди був портрет Тараса Шевченка, кажуть онуки.

Попри свій вік жінка тягнеться до роботи, намагається поратись по господарству. І щодня молиться за наших захисників, щоб гнали росіян якомога далі. «Щоб було добре, щоб все був мир, а їх гнати невідомо де», - додає бабуся Тетяна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---