73-річна переселенка, якій вдалося дістатися Луцька: «Я бачила Гостомель, Бучу… Розстрілювали – кого де знайшли»
«І вдень, і вночі, як летіло, ми перебували в підвалі. Було дуже важко. Вискакували тільки поїсти, сходити в туалет і знову – в підвал… Особливо страшно було під ранок і ввечері, коли готувалися лягати спати», – говорить 73-річна пані Ольга з Київщини.
Нині жінка, інвалід другої групи, разом із рідними перебуває в Луцьку. Каже, що вижити їм у ті тяжкі дні допомогли волонтери, які, як тільки припинялися вибухи й обстріли, розвозили вулицями їжу.
«Я багато читала про минулу війну, багато бачила фільмів. Такого тоді не було… Від кожного вибуху, від кожного шуму робилося страшно, колотилося серце, піднімався тиск. Мабуть, ніхто з тих, хто живе в Україні, не міг би подумати, що в ХХІ столітті отаке буде…
Таких варварів, мабуть, ніколи не було. Я не знаю про інші війни, але як мені розказували мої предки, то такого звірства у Другу світову не було. Я бачила Гостомель, Бучу. Розстрілювали – кого де знайшли. Отак просто посеред білого дня на вулиці», – розповідає жінка.Вона та її рідні виходили зі свого сховку, лише щоб нагодувати котів і собаку.
Читати ще: «Ми тільки два дні пожили у власній квартирі», – харків’янка при надії два тижні провела в метро
«Жилий двоповерховий будинок розбомбили. Дитятко (два рочки) померло… Ті, хто в той час був на вулиці, розказували, що було дуже страшно, люди в канавки падали, куди могли… На нашій вулиці повибивало вікна, двері… Треба їхати, дивитися, чи мародери не зайшли, та й до землі заглянуть треба. Ми як не посіємо, не посадимо, то на що будемо надіятися?»
Пані Ольга має двох правнуків. Пригадує: щодня їх проводжала до школи і зустрічала вдома, готувала їм обід.
Читати ще: «Чим годувати нашу кішку, яка їла людське м'ясо?» У Луцьку переселенці з Бучі впізнали загиблого родича по фото та розповіли про жахіття війни
«Найбільше я хочу миру на Землі – не тільки в Україні, а скрізь. Нащо ці війни, нащо ця жорстокість? Ми жили, працювали і в один момент усе змінилося…
У нас життя забирають, вбивають безневинно, а в дітей забирають дитинство… Найстрашніше те, що правнуки матюкатися навчилися…
Коли гахнуло так, що світла не стало, вирішили виїжджати. Нас вивезли до Луцька… Я хвора людина, потрібно десь щось шукати тут. Я хочу додому, навідатися до будинку, побачити, чи вцілів. Як буде мир, то і здоров’я прибавиться», – зітхає жінка.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Нині жінка, інвалід другої групи, разом із рідними перебуває в Луцьку. Каже, що вижити їм у ті тяжкі дні допомогли волонтери, які, як тільки припинялися вибухи й обстріли, розвозили вулицями їжу.
«Я багато читала про минулу війну, багато бачила фільмів. Такого тоді не було… Від кожного вибуху, від кожного шуму робилося страшно, колотилося серце, піднімався тиск. Мабуть, ніхто з тих, хто живе в Україні, не міг би подумати, що в ХХІ столітті отаке буде…
Таких варварів, мабуть, ніколи не було. Я не знаю про інші війни, але як мені розказували мої предки, то такого звірства у Другу світову не було. Я бачила Гостомель, Бучу. Розстрілювали – кого де знайшли. Отак просто посеред білого дня на вулиці», – розповідає жінка.Вона та її рідні виходили зі свого сховку, лише щоб нагодувати котів і собаку.
Читати ще: «Ми тільки два дні пожили у власній квартирі», – харків’янка при надії два тижні провела в метро
«Жилий двоповерховий будинок розбомбили. Дитятко (два рочки) померло… Ті, хто в той час був на вулиці, розказували, що було дуже страшно, люди в канавки падали, куди могли… На нашій вулиці повибивало вікна, двері… Треба їхати, дивитися, чи мародери не зайшли, та й до землі заглянуть треба. Ми як не посіємо, не посадимо, то на що будемо надіятися?»
Пані Ольга має двох правнуків. Пригадує: щодня їх проводжала до школи і зустрічала вдома, готувала їм обід.
Читати ще: «Чим годувати нашу кішку, яка їла людське м'ясо?» У Луцьку переселенці з Бучі впізнали загиблого родича по фото та розповіли про жахіття війни
«Найбільше я хочу миру на Землі – не тільки в Україні, а скрізь. Нащо ці війни, нащо ця жорстокість? Ми жили, працювали і в один момент усе змінилося…
У нас життя забирають, вбивають безневинно, а в дітей забирають дитинство… Найстрашніше те, що правнуки матюкатися навчилися…
Коли гахнуло так, що світла не стало, вирішили виїжджати. Нас вивезли до Луцька… Я хвора людина, потрібно десь щось шукати тут. Я хочу додому, навідатися до будинку, побачити, чи вцілів. Як буде мир, то і здоров’я прибавиться», – зітхає жінка.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
На Луганщині загинув волинянин Петро Вакулінський
Сьогодні 16:32
Сьогодні 16:32
Митрополита Луку, якого підозрюють у розпалюванні ворожнечі, відправили під нічний домашній арешт
Сьогодні 16:16
Сьогодні 16:16
На війні загинув волинянин Сергій Віннічук
Сьогодні 16:00
Сьогодні 16:00
Зіткнулися з припаркованими автівками і втекли: у Луцьку спіймали неадекватну пару за кермом
Сьогодні 15:26
Сьогодні 15:26
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.