USD 24.7 24.95
  • USD 24.7 24.95
  • EUR 27.1 27.34
  • PLN 6.32 6.38

Чому українці не хочуть працювати на заводах іноземних інвесторів

Зарплатня, вища від середньої. А ще - премії трьох видів, безкоштовне навчання, дешеве харчування і розвозка. І це ще не весь перелік переваг, що їх пропонують українським працівникам заводи, відкриті в Україні іноземними інвесторами. Проте, наші співвітчизники не поспішають туди влаштовуватися.

Що кажуть про це працівники заводів на Львівщині - про це та інше пише видання "Тексти".

Адміністрація цих нових підприємств регулярно поширює оголошення з запрошеннями на роботу, заманюючи легким процесом навчанням, перспективою кар'єрного росту, преміями та дешевими обідами. А на можливості безкоштовного проїзду будують рекламну кампанію, адже міжміський громадський транспорт в області працює погано.

Здавалося б, на тлі низьких зарплат на заводи мали б стояти черги з працівників. Але робочих рук там постійно бракує – зокрема, через плинність кадрів.

Я поїхав на захід країни, аби поспілкуватись із працівниками заводів, які щойно закінчили зміну.

«Маєш здорові нерви та спину – приходь»

Стрий. Близько першої години дня. На зупинці громадського транспорту з автобуса від заводу «Леоні» виходить група людей. Вони щойно закінчили нічну зміну. Підходжу до них із запитанням, чи важко працювати, бо, мовляв, думаю влаштуватись туди на роботу. Відповідь була доволі оптимістичною: «Плюсів багато: тут беруть без досвіду роботи, навчання триває чотири дні, практика — до 3 тижнів, освоїти роботу з кабелями нескладно».

До того ж, автобус забирає робітників на зупинках. Заїжджає і в села – усього є понад 30 маршрутів. Після зміни розвозять, так що з добиранням проблем немає. Робоча зміна триває 8 годин, обід — за розкладом, є їдальня. Якщо обираєш запропоновані страви, із зарплати знімають усього близько 5 гривень, решту оплачує завод. А можеш принести свій обід і розігріти там же в мікрохвильовці.

Ще й премії дають щомісяця, розмір яких – від тисячі до двох і більше. Гроші виплачують без затримки двічі на місяць, аванс — 2700, зарплата — 7400. До того ж, керівництво сприяє тим, хто хоче підвищити кваліфікацію, й виплачує зарплату на час навчання».

«Хм... На перший погляд, доволі приваблива перспектива», — думаю.

«Цією роботою треба жити. Треба бути наполегливим і стійким, — зауважила одна зі співрозмовниць, Олександра, яка після розформування філії банку пішла на завод працювати. – Я добре знаю банківську справу, володію англійською, але після 40 років навіть з таким багажем важко знайти роботу. Кілька місяців «посиділа» в чоловіка на шиї, а коли й у нього на роботі почались скорочення, зрозуміла, що маю його підтримати.

Діти вже дорослі, але ще не самостійні — тож питання сімейного бюджету є вкрай важливим. Зрештою, наважилась змінити вид діяльності. А на завод беруть кожного, хто хоче працювати й заробляти гроші. Для нашої сім'ї це стало рішенням. До слова, цього року мій син також сюди влаштувався після того, як провалив вступні іспити до інституту. Завдяки цьому він зміг оплатити послуги репетиторів».

До розмови долучається чоловік з цього ж автобуса: «Коли я залишився без роботи, мені було 52. До пенсії далеко, а роботу в такому віці знайти практично неможливо, хіба що охоронцем на 3 – 4 тисячі. А тут зарплата — в рази вища! Є такі, що скаржаться на позмінний графік, на те, що потеревенити не можна. Але, шановні, ви ж прийшли працювати».

«Маєш терпіння і міцну спину, влаштовуйся, — відводячи мене у бік, сказав Олександр, чоловік років 45. — Якщо немає жодних інших ідей, де можна заробити 10 тисяч — тоді йди на завод. Але будь готовий до пекла, бо всі, хто працює тут на виробництві, — раби».

Він розповів, що на заводі працюють у три зміни: з 12 години дня до 8 вечора, з 20.00 до 4 ранку і з четвертої до полудня. Чи не найважче — простояти зміну. Адже відходити від конвеєра можна лише в туалет і на обід (на півгодини), перекурів немає, розмовляти заборонено. А ще щотижня доводиться переходити на іншу зміну — через це чимало робітників потерпає від хронічної втоми й виснаження.

Згадую своє радянське дитинство. Мої батьки теж працювали у три зміни, ще й іноді брали додаткові півставки, бо грошей завжди не вистачало. Але тоді такий темп здавався нормою. Невже за роки Незалежності українці стали більш примхливими щодо роботи? Скоріше ні.

В радянський час особливого вибору не було. Зараз же можна так-сяк прожити, не впрягаючись у позмінну роботу. Як правило, люди цінують свій вільний час більше, ніж різницю в доходах, яку дає стабільна робота. Якщо додатковий дохід більший, ніж оцінка вільного часу — тоді люди погоджуються працювати постійно.

Викуривши зі мною дві цигарки поспіль, пан Олександр збирається додому. І насамкінець пропонує зателефонувати його товаришу, який кілька місяців тому звільнився. Мовляв, йому вже нічого боятись, тож розкаже про все, що накипіло. Звісно ж, я скористався нагодою. Й не прогадав: завдяки розмові з 43-річним Сергієм дізнався про цікаві нюанси роботи на заводі, яких не прийнято розголошувати.

«Перше, до чого треба бути готовим, — почав свою розмову колишній працівник заводу, — це до монотонної роботи, через що іноді здають нерви. Друге — до стояння впродовж цілої зміни, таке навіть здоровій спині важко витримати.

Залежно від того, на якому ти стоїш етапі, треба розкладати проводки, робити бандаж ізоляцією, ставити кріплення і контролювати якість продукції (це чотири напрямки завдань). Сидяча робота — не легша, адже доводиться постійно повторювати одні і ті самі рухи: вставляти провід в апарат, натискати на педаль, аби його затиснуло, вийняти елемент і взяти інший. Це лише здається, що робота неважка. Насправді ж значна частина людей звільняється через перевтому від такої монотонності».

Але це не основна проблема. За словами мого співрозмовника, найгірше почалось, коли на посади керівників виробництва замість іноземців почали призначати українців.

Відтоді, за його словами, змінилось все: як ставлення до працівників, так і норми виробництва. Наприклад, якщо при іноземцях за зміну команда мала виготовити 40 — 50 одиниць продукції (зв'язки кабелів), то українські керівники взяли собі за правило збільшувати норму. І цей показник досяг 180 — 190 одиниць продукції. Це втричі більше роботи за ті самі гроші.

«Ще й постійно ходять і вимагають: «Швидше, швидше працюйте», — розповідає пан Сергій. — Тож ми потерпали через сильний моральний тиск. А якщо хтось скаржився, мовляв, важко, відповідь одна: «Не можеш? Звільняйся!» При тому ще й пояснювальні не раз змушували писати тих, хто не справлявся. Через це багато людей звільнилось».

З чим пов’язане збільшення «норми» — з бажанням менеджменту заробити більше, чи з політикою власників заводу — ми не з’ясували. Тож інформацію про «злих» українських менеджерів варто сприймати лише як ілюстрацію до того, як пояснюють своє становище працівники.

Але ж я чув про премії. Хіба вони не додає наснаги й задоволення? Питаю про них.

Для стимулювання продуктивності праці завод застосовує як премії, так і депреміювання.

Існує три види премій:

1) За якість. Її видають за умови, якщо в замовника не було скарг на продукцію. У протилежному випадку вся команда залишиться без премії.

2) За ефективність, Її можна отримати при перевиконанні норми. Але тут є важливий нюанс: якщо команда регулярно перевищує норму — наприклад, виконує 107% (замість 100%) — згодом норму збільшують до 103 чи 105%. І так далі. Загалом, звична практика для усіх фірм.

3) Премія за присутність. Якщо робітник жодного дня не брав лікарняного, розмір премії збільшується від 50 копійок до 4 гривень за годину — в залежності від того, скільки місяців людина не хворіла. А от тим, хто через недугу пропустив навіть один робочий день, премію «за присутність» не видають. Цілком логічно — як запобігання використанню «липових» довідок про хворобу.

Але чимало робітників для того, аби отримати третю доплату, виходять на зміну хворими. Капіталізм, прямо як у США. Не кожен витримає.

Зрозуміло, що на усіх підприємствах завжди є незадоволені роботою чи розміром зарплати. Цікаво, на що скаржаться працівники заводу «Фуджікура», що біля Львова?

Щоб з'ясувати це, я закликав до розмови інтернет-спільноту — розуміючи, що про таке відверто можуть говорити лише ті, хто звільнився. Втім, приєднались і діючі працівники заводу. Відтак, розгорнулась жвава дискусія.

«У нашому містечку роботи з гідною зарплатою не знайти, — мешканка Городка Олена К. налаштована позитивно. — Тож мій чоловік влаштувався на завод. Спершу отримував 4 тисячі, але згодом зрозумів, що зарплата може бути й вищою, зокрема, за рахунок понаднормових чи роботи на вихідних. Завдяки цьому можна отримати від 7 до 12 тисяч — а це доволі гідна оплата праці».

«Я також думав, що це нормальні гроші за таку роботу, — відповів інший учасник розмови. — Але якось почув, що в Польщі на такому самому заводі можна отримати більше, ще й умови праці там кращі. Тож одного дня, коли мене вкурвив постійний моральний тиск на роботі, поїхав за кордон. Уявіть собі, за ту саму роботу на такому самому заводі без особливих перевантажень я отримую 18 тисяч гривень на наші гроші».

Дізнався я й ще про один цікавий метод заробітків, до якого вдається чимало жителів Львівщини. Замість працювати на нововідкритому заводі позмінно, викладатися заради премій та очікувати відпустки, деякі сім'ї обрали такий собі вахтовий метод роботи за кордоном. Наприклад, одна жінка розповіла, що поки її чоловік три місяці працює в Чехії на заводі, вона лишається з дітьми вдома, а коли він повертається, то їде на квартал до Італії доглядати пенсіонерів.

Відтак, діти завжди під наглядом, після «вахти» вдається відпочити й відновитись, ще й сімейний бюджет — в рази більший. Мінус – чоловік і дружина практично разом не живуть, тож подружжя має шанси розвалитися.

«Працювати доводиться «від дзвінка до дзвінка», відійти чи покурити не можна. А одного разу з ініціативи адміністрації навіть заборонили в туалет відлучатись під час робочого дня, ще й охорону поставили біля дверей вбиральні, — говорить 36-річна Людмила. — Але через три тижні скасували таке обмеження через обурення працівників». Окрім того, чимало жінок скаржились на те, що важко підлаштовуватись під різні зміни, адже дітей треба забирати з садочка чи зі школи.

Субсидії

«Є ще один нюанс: через "білу" зарплату, яка на заводі є доволі високою, люди почали масово втрачати субсидії, — додає пані Людмила зі Львова. — А для жителів сіл це дуже важливо, бо ж рахунки за газ щоразу збільшуються. Тому був період, коли частина працівників віддала перевагу роботі з виплатою зарплати в конверті».

Вона розповідає, що якось чула від співробітників на обідній перерві, що приписують своїх рідних, аби зберегти субсидію. Але зараз цей метод вже не спрацював би. Ходять з перевірками, і за отримані обманом пільги можуть призначити чималий штраф.

«Зараз вигідно працювати на заводі за умови, якщо зарплата понад 10 тисяч, особливо, якщо там працює кілька членів родини. Субсидії, звісно, не матимеш, але грошей вистачає, аби вижити в опалювальний сезон. До того ж, на селах почали переходити на твердопаливні котли. Один раз виклав круглу суму — і на всю зиму маєш чистий спокій», — говорить вона.

Після цієї розмови напрошується висновок: на завод влаштовуються люди різної вікової категорії (від випускників шкіл — до передпенсійного віку), з різним досвідом роботи (і без нього), з різним рівнем освіти (в тому числі й з вищою), навіть з вільним володінням іноземними мовами. Усі зізнаються, що готові були до важкої праці, але дехто каже, що не був готовий миритись зі зверхнім ставленням та надмірним навантаженням.

Плин кадрів є, але робітників вистачає

Цікаво, як ставляться на підприємствах до того, що працівників дещо бракує? Дзвоню в компанію «Фуджікура», аби довідатись, чи є вакансії. Мене запевнили, що роботою забезпечать — аби було бажання.

А коли я спитав, чи не занадто важке навантаження на заводі — мовляв, чув скарги — мені пояснили, що при влаштуванні на таке підприємство (як і на будь-яке інше) треба брати до уваги специфіку роботи. Йдеться про командну працю. Якщо одна людина захоче зробити собі позапланову перерву і відійти на якийсь час від робочого місця, а її ніхто не замінить — наступні учасники конвеєра простоюватимуть. Якщо не дотримуватись робочого режиму, підприємство понесе збитки.

Представники заводів заперечують, що перед працівниками ставлять непосильні завдання, через які вони нібито звільняються. Начальник відділу маркетингу та розвитку персоналу міжнародної компанії «Леоні» Леся Герилів пояснила:

«Є лише поодинокі випадки, коли робітники скаржаться на високий темп роботи, про масове явище не йдеться. Попри це, плин кадрів таки є. Така ситуація є наслідком відкритих кордонів і можливістю влаштуватись на роботу в Польщі або Чехії. При цьому, українці здебільшого обирають сезонний заробіток на кілька місяців, після чого повертаються додому. Це перший нюанс, а другий полягає в тому, що за кордоном наші співвітчизники отримують вищі зарплати».

Автор: Сергій Прусак
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 14
Эх Показати IP 14 Серпня 2018 18:30
От в колхозах, то дєло било. Хош работай, а хоч і побухай. Надо шо додому, а воно є на фермі, так пожалуйста, - дощитав до пяти, нікого немає, значить то твоє.
совок Показати IP 14 Серпня 2018 19:42
При совке средняя зарплата в Украине была 186 руб.. Это примерно сопоставляя те цены и тарифы с нынешними как 18600 грн. Плюс месяц отпуска, плюс реально бесплатное образование, медицина и символическая плата за санаторий и прочее, плюс 13-я зарплата. Теперь все...прощай совок...халявы нет....весь жир с ресурсов олигархи подметают на себя, а народ в ярмо за 10000 тыс. - половину совковой зарплаты с затратами
Анонім до совок Показати IP 14 Серпня 2018 20:18
Це на заводі 10000,а 3500-4000 реальної зарплати в людей не хочете?
дідо до совок Показати IP 14 Серпня 2018 21:06
при совку зарплата була 120, а чоботи 150...і тотальний дефіцит....
1 Показати IP 14 Серпня 2018 20:28
При совке до конца 60-х у крестян паспортов не было, а на трудодни зерно давали. Жили чуто при совке когда Брежнев был, и нефть на Запад качали. Сами кроме оружия ничего произвести не могли. При совке народу в лагерях сгнило столько, что я имел ввиду тебя с твоим совком вместе взятым.
Порошенко Показати IP 14 Серпня 2018 21:45
Тому що всі нероби працювати не хочете
Шахтёр. Показати IP 15 Серпня 2018 07:23
Прочитал статью и ещё раз убедился, что жители востока и запада Украины очень разные по менталитету люди, которые никогда не поймут друг друга. Так Донбасс формировался из тех кто готов был работать в том числе и по сменно не зависимо от погоды в то время как центр и запад работали только тогда когда позволяла погода и по необходимости. Поэтому для жителей этих регионов уничтожение экономического потенциала доставшегося от СССР, а это экономика равная ФРГ было освобождением от рабства, а для Донбасса смерти подобно. Но так как кушать хочется всегда, то западная часть населения готова работать в Европе за копейки по местным масштабам вместо того чтобы подымать Украину из руин как комсомольцы тридцатых. Но самое страшное не это, а то, что часть действительно работяг получают гражданство в России и Европе, а в Украине в основной своей массе остаются свободолюбивые жители, а проще говоря бездельники.
Анонім до Шахтёр. Показати IP 15 Серпня 2018 17:26
Тобі з шахти видніше.І що це за мода пішла,чуть шо приплітає западросиюєвропу...що ти хотів сказати цим коментарем?Хто кого ділить,мова йде про умови праці і зарплату,а ти з своїми донбасами вліз...
Коза до Шахтёр. Показати IP 16 Серпня 2018 11:04
Прочитала. Якби ви так працювали, як "бездельники", то вже давно жили б ми як у Фінляндії. Яку економіку? Її розвалили ще 90-их ті, хто очолював Радянський союз - метал і станки можна здати зараз і отримати гроші, а то прийде новий керівник, нова влада і спробуй щось урвати. Якщо і залишались конкурентоспроможні виробництва, то чималу частку через хабарі нашим можновладцям викупляла і потім розвалювала та ж Росія (по хімії знаю особисто від людей, які там працювали ( Калуш, Рівне). Таким чином прибирались конкуренти для російської промисловості. Це зараз є якісь виробництва, але проблема у зарплатах, що не встигають за цінами. А ці зарплати це наслідок гонитви за надприбутками, що також спричинена корупцією влади на усіх рівнях, нероздільністю трьох гілок влади - неможливістю когось притягнути до відповідальності.
владимир Показати IP 15 Серпня 2018 10:05
Я сам родом из СССР.. Работал на СНПО им. Фрунзе. Часто работали в выходные. по полторы-две смены. Зарплата-250-450 на руки. плюс отгулы. Больничные 100%. Санатории. профилактории.путевки .за символическую оплату..Поляки. румыны...к нам за товаром ездили. А теперь. благодаря нашим козлярам-президентам. премьерам. народ в жо*е живет.
Анонім Показати IP 15 Серпня 2018 11:24
Спасибо за материал! Огромная разница между работой в советское время и теперь (например, на производстве), что тогда рабочий человек был в почете. Руководство не относилось к трудягам, как к винтикам в машине - не нравится - пиши заявление. Нет. Тогда были премии, награждения, даже доски почета. Любой человек понимал ценность своего труда, чувствовал свою нужность и пользу. Иных товарищей коллектив брал на перевоспитание, и такое бывало. Человек был важен и нужен. А теперь угнетает отношение - работник - не личность - для руководства это лишь средство побольше заработать. Предмет неодушевленный. Такая деталь, а как все меняет!
Микола Показати IP 15 Серпня 2018 15:47
Я прочитав статтю. Вона досить змістовно описує позицію працівників та власників заводів. Але мені не зрозуміло, який висновок необхідно зробити читачам з даної статті. В Польщі білша платня? Власники заводів скнари та експлуататори? Пересічний українець забуває що на заводі таки потрібно гарувати як віл? Також мене цікавиь питання - а куди ділися проф. спілки? Я чудово розумію, що зараз сама ідея професійного союзу скомпрометована різними діячами, політиками та іншими цікавими особистостями. Та все ж таки, чи не час історії зробити виток і відновити забуту практику страйків (або будь-якої іншої форми колективного захисту прав робітників)?
Як до Микола Показати IP 16 Серпня 2018 14:44
куди ділись профспілки? регуляроно щомісяця отримують відрахування з ваших зарплат, які ідуть на утримання штатів працівників профспілок і лижуть д*пи керіникам підприємств і установ, коли їм це вигідно. Був за останній час хоч один випадок, щоб профспілка відстояла права якогось рядового працівника? Щось не пригадується. Керівник обласної профспілки ходить з таким виразом обличчя ніби він тиаке вже цабе, що далі нікуди. Не зрозуміло на фіга взагалі потрібні ті профспілки зараз, від них толку, як від козла молока.
Лучанка Показати IP 16 Серпня 2018 22:47
Працювала і я на такому заводі. Справді коли, керівниками стали наші ж, набагато гірше працюється. План підвищується, морально тиснуть, доходило до того, що воно начальник зміни, позволяв матом загнути до працівника. Короче воно цабе, а ти раб. Так там непогана зп, але ж якою ціною.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.