Чому вимерли шаблезубі хижаки: що кажуть науковці

Шаблеподібні ікла потребують на 50% менше зусиль для проколювання здобичі порівняно зі звичайними зубами хижаків. Водночас така спеціалізація зробила тварин вразливішими до змін довкілля та призвела до їхнього вимирання.

Про це свідчать результати дослідження, опубліковані в науковому журналі Current Biology, пише Sat.Net.

Науковці з Бристольського університету провели унікальний експеримент, створивши 3D-моделі зубів 95 видів м’ясоїдних ссавців, з яких 25 належали шаблезубим хижакам. Дослідники виготовили зменшені металеві копії іклів та випробували їхню ефективність на желатинових блоках, що імітували тканини жертв. Експеримент охоплював механічні тести на проколювання, які допомогли оцінити співвідношення міцності зубів та їхньої пробивної здатності.

«Зуби м’ясоїдної тварини мають бути достатньо гострими й тонкими, щоб тварина могла проколоти плоть своєї здобичі, і водночас тупими та міцними, щоб не зламатися під час укусу», – пояснює керівниця дослідження, палеобіологиня Талія Поллок.

Читати ще: Найдавніше у світі кошеня шаблезубого тигра знайшли у вічній мерзлоті зі збереженим хутром

Науковці з’ясували, що шаблеподібні зуби – довгі, гострі ікла, зазвичай дещо сплющені та вигнуті – незалежно еволюціонували щонайменше п’ять разів упродовж історії Землі. Рештки таких хижаків знаходили в Північній і Південній Америці, Європі та Азії. Уперше вони з’явилися близько 270 мільйонів років тому в горгонопсів – рептилій, схожих на ссавців.Ще одним прикладом був сумчастий шаблезубий тигр, який вимер близько 2,5 мільйона років тому. Останніми представниками цієї морфології були смілодони – шаблезубі кішки, що жили в Америці від 2,5 мільйона до 10 тисяч років тому.

«Ці зуби, найімовірніше, з’являлися знову й знову, оскільки мали оптимальну будову для проколювання. Вони справді добре впораються з прокушуванням, але водночас доволі крихкі», – зазначає Поллок. Підтвердженням цього є знахідки решток смілодонів зі зламаними зубами в кар’єрах Ла-Бреа в Каліфорнії.Дослідження також виявило, що різні види мали відмінну спеціалізацію іклів. Наприклад, шаблезубі кішки динофеліси, які мешкали в Африці, Європі, Азії та Північній Америці в пліоцені, мали ширші ікла, що краще поєднували функції кусання та міцності.

Читати ще: Мав бивні замість зубів: відтворили зовнішність гігантського доісторичного лосося

«Щойно умови довкілля змінилися, високоспеціалізовані шаблезубі хижаки не змогли достатньо швидко пристосуватися й вимерли», – підкреслює науковець Бірмінгемського університету Стефан Лаутеншлагер.

«Гадаю, це одна з причин, чому така шаблезуба будова не розвинулася знову в наш час – у нас немає мегафауни. Здобичі просто немає», – пояснює дослідниця з Університету Де-Мойна Джулі Мічен.

Результати дослідження допомагають краще зрозуміти не лише еволюційну історію шаблезубих хижаків, а й загальні принципи пристосування видів до змін довкілля.

Читати ще: Учені відкрили новий вид доісторичних котів

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---