«Дав Бог сили витримати», – зв’язківиця УПА з Волині про катування і заслання в Сибір

94-літня бабуся Онисія Макарук – живий свідок подій Другої світової війни та справжня патріотка, яка не зрадила українських повстанців.

«Вони боролися за Україну. Всі боронили своє рідне село», – наголошує зв’язківиця УПА Онисія Макарук, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».

У селі Старий Загорів досі стоїть монастир, у якому переховувалися повстанці.

«У монастирі були партизани. Там теж билися. І вони пішли на села, але ніхто не видав їх. Наші люди розумні. Кілька таких виродків, які продали, було, але більшість старалася для партизанів, допомагала їм», – говорить Онисія Макарук.

Навіть після катувань 16-річна Онисія не видала сховку та імен воїнів УПА.

«Наскільки я розумію, то вони збирали, друкували агітлистівки, їздили по селах, святкували українські свята, переконували народ триматися України. Коли її арештували, їй було 16-17 років. Можливо, вона навіть не розуміла, що там творилося», – додає син Онисії Макарук Ростислав Макарук.

Читати ще: «Троє дітей лежать у мерзлоті»: волинянка, яка пережила 25 років заслання в Сибіру, в’яже шкарпетки для воїнів ЗСУ

«Будете вчитися – тільки скажіть за партизанів». Вони знали, що в монастирі були партизани. Де вони ще були, я знала, бо друкували афіші, але нічого не сказала, бо дав Бог сили мені витримати», – наголошує Онисія Макарук.

Спершу – заслання до Сибіру. У 1953 році, вже перед звільненням, Онисія Макарук була на каменоломні в Казахстані. Після повернення на Батьківщину створила сім’ю. В селі, де закінчувала школу, організувала швейну майстерню.

«Хороша жінка, зокрема як організатор, як керівник. Я в швейній майстерні працювала. Ми разом із нею працювали. Життя її трохи покусало. Такий час був тяжкий», – говорить односельчанка Онисії Макарук Олександра.

«Вона була керівницею швейної, а я була прибиральницею. Вона добра була», – додає Надія.

Читати ще: «Досі, проходячи повз, у мене болить душа». Репортаж із Луцького СІЗО

На столі в бабусі Онисії – ліки. Нещодавно в неї погіршився стан здоров’я. До Луцька її забирала швидка. Зі слів сина, ставлення до старших людей нині неналежне. Дарма, адже нам є що послухати і чому повчитися в цих свідків історичних подій.

«То дуже цікаво для молоді, щоб трималися так, як ми трималися. Тепер я не маю сили, а так хотілося би розказати все… Так серце болить, так хочеться знати, що робиться», – говорить Онисія Макарук.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---