«Додому хочеться. Щоб ця війна нарешті закінчилася»: нацгвардієць з Камінь-Каширщини у 18 років став на захист Батьківщини

Початок повномасштабного вторгнення Росії Андрія Котика з села Судче Камінь-Каширського району застав у казармі, коли він проходив строкову службу. Відтоді хлопець і носить військовий однострій, адже підписав контракт із Національною гвардією України.

Про це пише Нове життя.

Коли батьки проводжали свого первістка в армію восени 2021 року, вони й гадки не мали, що чекає його попереду. Думали, через рік їхній соколик повернеться додому, будуватиме далі своє мирне життя. Ось тільки спокійно хлопець прослужив лише чотири місяці. У лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

«Я був якраз у частині в Кривому Розі. Там і дізнався про початок тих подій. Але найбільше хвилювався не за себе, а за рідних», – пригадує Андрій.

Строковиком він був ще пів року – до червня. А далі підписав контракт із Національною гвардією України.«Не треба, подумай добре», – просили сина батьки, розуміючи, на яку небезпеку він себе наражає. Пробувала відмовляти, плакала мати, мав серйозну розмову батько. Але Андрій Котик був рішучим. Попросив переслати документи й підписав контракт.

Читати ще: «На війні вік не має значення»: 22-річного воїна з Князівської бригади Президент нагородив орденом «За мужність»

Перший бойовий виїзд житель Судча здійснив у 18 років. Це було на Херсонському напрямку, куди вирушив разом із побратимами звільняти окуповані території. Там молодий захисник був доти, доки не вийшли до Дніпра.

«Відчуття, коли звільняються українські землі, не передати. Особливо, коли бачиш радість людей. Місцеве населення нас чекало, плакало від щастя, коли ми заходили в їхній населений пункт, відігнавши російську орду», – пригадує Андрій Котик.А далі була Донеччина. Серебрянське лісництво. Ще один із найгарячіших напрямків. Коли ж почався наступ на Харківщині, бригаду, в якій служив хлопець, перекинули туди. Тож там нині і служить Андрій, не пускає ворога на українські території.

Удома ж на нього нетерпеливо чекають батьки, молодша сестричка та вся родина. Бо у відпустці захисник був лише у листопаді минулого року. Лише по відеозв’язку його можуть побачити найрідніші люди, які невимовно хвилюються. Розуміючи це, Андрій старається за кожної нагоди зателефонувати мамі, аби заспокоїти її.

Важко навіть уявити, що пережив і перебачив цей хлопчина. Він тільки почав доросле життя, вихором у яке увірвалася війна. Замість дискотек, вечірніх прогулянок із однолітками він уже третій рік мужньо тримає оборону рідної землі. І, як зізнається, жодного разу не пошкодував, що підписав контракт. Бо ж, каже, інакше в такий складний час для Батьківщини й бути не може.

А ось на запитання, що найтяжче, щиро й навіть дещо по-дитячому відповідає: «Додому хочеться. Щоб ця війна нарешті закінчилася».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---